Доктрина багатовекторності зовнішньої політики України

Вступ:

Принципи та особливості формування зовнішньої політики України.

Основні напрями української зовнішньої політики:

Євроінтеграція як стратегічний вектор зовнішньої політики України.

Українсько-російські відносини.

Стратегічне партнерство України і США.

Діяльність України в рамках ГУАМ.

Перспективні завдання української зовнішньої політики у контексті процесів глобалізації та інтеграції.

Висновки:

Список використаної літератури.

Розділ І. Принцип та особливості формування зовнішньої політики України.

Аналіз політики як складеного й багатогранного суспільного явища здійснюється не тільки на інституціональному і персоналізованому рівнях всередині держави, а й на рівні міждержавних відносин. Де міжнародні відносини є об'єктом зовнішньої політики держави і одночасно тим середовищем, у якому вона відбувається. Тому зовнішню політику можна у тісному зв'язку аналізувати з міжнародними відносинами. Коли йдеться про зовнішню політику, то мається на увазі діяльність держави за межами своїх національних кордонів. При цьому держава може виступати і як територіально організоване й політично незалежне суспільство, і як політичних інститут.

Найчастіше під зовнішньою політикою розуміють мільки закордонну діяльність держави як політичного інституту. Крім держави та інших національних політичних інститутів, суб'єктами політики виступають також різноманітні організації міжнародного характеру. Зовнішня політика у науковій літературі визначається через діяльність держави: "Зовнішня політика – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями" [ ].

Найбільш узагальнено, згідно із західною традицією, зовнішня політика визначається "як діяльність по втіленню в життя групових державних інтересів, ...це сукупність політичних відносин і певна ідеологія" [ ].

Соціальна природа зовнішньої політики тлумачиться по-різному. Так, існує концепція, згідно з якою ця політика розглядається як біологічне явище. Г.Моргентау виводить закони, які керують політикою, з людської природи. Тому і пояснення політики слід починати з пізнання природи окремої людини, індивідуального життя.

Поширеним є психологічний підхід до зовнішньої політики. У.Фунбрайт кладе в основу цієї політики "непоясненні спонукання людської натури" [ ]. Зокрема, причини і наслідки воєн він відносить до сфери патології.

Виникли й інші концепції зовнішньої політики. Одна з них проголошує вирішальним чинником формування цієї політики емоційний стан громадськості і панівних верств. Наприклад, стверджується, що США – це суспільство, яке прагне стресів.

Один із авторів теорії завоювання польсько-австрійський соціолог Л.Гумплович стверджував, "що внутрішній розвиток держави визначається розвитком її зовнішніх сил, що внутрішня історія держави є простим додатком зовнішньої, зумовлюється останньою" [ ]. Є намагання вивести зовнішню політику з ідеології. Зокрема, ідеологія націоналізму вважається причиною міждержавних конфліктів, воєн, експансій. Марксистська концепція виводить зовнішню політику насамперед із соціально-економічних передумов. "Зовнішня політика як народження відносин всередині держави і продовження внутрішньої політики призначена забезпечити досягнення певних цілей пануючого класу за межами національної державності" [ ]. Тобто зовнішньополітичний курс будь-якої держави є продовженням базисом та інтересами правлячих сил.

В основі будь-якої діяльності лежать ті чи інші інтереси й потреби. Не є винятком і зовнішня політика: в її основі лежать національні інтереси як інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему. На основі зовнішньополітичних інтересів визначаються цілі зовнішньої політики. Вони зумовлюються суспільно-політичним ладом, формою державного правління, типом політичного режиму, історичними особливостями, геополітичними умовами та іншими чинниками. Серед багатоманітних цілей зовнішньої політики можна виокреслити найголовніші: забезпечення національної безпеки держави; зростання престижу та зміцнення міжнародних позицій держави.

У політологічній літературі основною формою зовнішньої політики визначають дипломатію. Нині більшість політологів під дипломатією розуміють контакти, які уряди мають один з одним, і спосіб, яким ці зв'язки реалізуються. Дипломатія тлумачиться як процес здійснення передачі інформації від одного уряду іншому.

На порозі ХХІ століття світ міняє свій облік. Розпадаються геополітичні простори і блоки, народжуються нові держави, політичні та економічні союзи. На політичній карті світу появилася і поступово, але впевнено утверджується суверенна держава Україна. На шляху її утвердження у світовому співтоваристві вже зроблено конкретні кроки.

Після проголошення 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність і проведення 1 грудня 1991 р. референдуму, який підтвердив проголошення незалежності України, її міжнародний статус змінився. Як незалежна держава вона володіє повним суверенітетом в проведенні своєї зовнішньої політики. Україна стала рівноправним суб'єктом в міжнародних відносинах. Основна мета, пріоритети і напрямки зовнішньої політики незалежної вільної України сформульовані в Акті незалежності України, в зверненні Верховної Ради України "До парламентів і народів світу" та інших документах. "Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Україна неухильно дотримуватиметься норм міжнародного права, керуючись загальною Декларацією прав людини. Міжнародними пакетами про права людини, що їх Україна ратифікувала та іншими відповідними міжнародними документами. Україна, одна з держав-засновниць ООН, в повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН спрямовувати свою зовнішню політику на зміцнення миру та безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права" [ ].

Вихід на міжнародну арену держави Україна – це подія історичного значення. Так, відомий політолог З.Бжезинський відмітив: "Незалежна Україна міняє всю геополітичну карту Європи. ЇЇ поява – одна з трьох найбільш геополітичних подій ХХ століття" [ ].

На сучасному етапі розвитку Української держави важливою є проблема розробки української геополітики і формування основних її векторів. Сьогодні Україна як незалежна держава шукає своє місце у новому геополітичному