угоди про торгівлю та з інших економічних питань. Сторони зобов'язалися сприяти розвиткові торговельних зв'язків. Угода відкривала значні можливості для розвитку торгівлі з усіма країнами Європи, а тому числі такими товарами, як текстиль і сільськогосподарська продукція. Під час саміту ЄС у Флоренції Україна була визначена країною з перехідною економікою, що дало їй додаткові преференції в розвитку співробітництва з європейськими і світовими структурами. "Певним поштовхом у інтенсифікації співпраці з ЄС можна назвати саміт "Україна-ЄС". На ньому обговорювалися перспективи втілення в життя Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, шляхи взаємодії у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС, питання освіти, торгівлі..." [ ].
Під час саміту 5 вересня 1997 р. були підтверджені і досягнуті домовленості і визначені шляхи подальшого співробітництва. 11 червня 1998 р. Указом Президента України була затверджена Стратегія інтеграції України в ЄС, у якій сформульовані основні напрямки співробітництва України з ЄС. Європейський вибір України багато у чому визначався не тільки геополітичними чинниками, а також і громадянами країни, що підтримують ідею просування України по шляху європейської інтеграції.
Товарообіг з країнами ЄС зріс більше, ніж у 2 рази, що було дуже важливо, особливо в 1998-1999 рр., коли внаслідок російської фінансової кризи, українська економіка і ринок змушені були більше переорієнтуватись на Європу. "Якщо в 1996 р. експорт у країни ЄС складав 11,1%, то в 2000 р. – 16,2%, а імпорт 15,7 до 20,6:. Слід зазначити, що при цьому негативним чинником є перевищення імпорту над експортом" [ ]. У липні 1999 р. відбувся третій саміт "Україна-ЄС". На цій зустрічі представники європейських країн і різні посадові особи ЄС у своїх виступах підтримували прагнення України стати його учасниками, зазначаючи проте, що Україні потрібно багато зробити, щоб досягти критеріїв до кандидатів в члени ЄС.
Технічна і фінансова допомога збоку ЄС Україні були одним із пріоритетних напрямків співробітництва обох сторін. Особлива увага приділялася питанням ядерної безпеки і захисту навколишнього середовища, реорганізації енергетичного сектора, реструктуризації державних підприємств, підвищенню ефективності аграрного сектора економіки, створенню сучасної транспортної інфраструктури, адміністративній реформі. Товарна структура торгового обороту торгівлі ЄС з Україною відповідала структурі торгового обороту торгівлі ЄС з країнами, що розвивалися. "Україна експортувала товари з низьким рівнем обробки, а імпортувала машини і технологічне устаткування, промислові товари і харчові продукти" [ ]. На початку 90-х рр. Україна експортувала в країни ЄС нафту і нафтопродукти, придбані в Росії по пільгових тарифах.
Таким чином, (економічні) відносини з ЄС набули важливого значення у зовнішній політиці України, хоча економічні стосунки України залишаються найширшими не з європейськими країнами, а з Росією. "Поки що на ЄС припадає близько 12% зовнішньої торгівлі України, у Росії ця частка сягає 40%. Хоча більшість російського експорту тут складають енергоносії. Цілком очевидно, що Україна повинна будувати свою зовнішню політику з кожною державною Євросоюзу задля більш позитивних змін" [ ].
Основним гальмом для українського експорту з розвинуті європейські країни є вкрай низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Проте в деяких галузях експорту – сталеві труби, добрива, целюлоза, папір та ін. на співробітництво ЄС з Україною негативно впливає асиметричність відкритості ринків ЄС і України через застосування ЄС протекціоністських і антидемпінгових заходів.
Важливою подією для розвитку взаємовідносин України-ЄС стало прийняття ЄС в 2000 р. рішення про виведення України з переліку країн із неринковою економікою.
1999 р. в Гельсінки була підписана Спільна стратегія ЄС щодо України, що визначала пріоритетні напрями політики країн-членів ЄС і інституцій. Євросоюзу щодо України на чотирирічний період. У 2000 р. цей документ був покладений в основу урядової програми України, у якій основними стратегічними цілями була названа побудова відповідної основи для членства України в ЄС і формування проєвропейськи орієнтованої більшості в суспільстві.
Отже, з вище сказаного, Україна своєю стратегічною метою вважає приєднання до ЄС як повноправний член і у найближчій перспективі Україна намагається укласти угоду про вільну торгівлю з ЄС та отримати від Союзу статус асоційованого члена.
Проте розгляд питання щодо проведення переговорів з метою створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною ще й досі не поставлено на порядок денний і перенесене на майбутнє. На жаль, на саміті в Копенгагені в червні 2002 р. Україна не була включена до числа країн, які розглядаються як кандидати до вступу в ЄС.
Існує думка, що шанси України на вступ до ЄС значно зростуть, якщо Україна стане членом СОТ. "Принципи СОТ за своєю суттю співпадають з юридичними критеріями, необхідними для членства в ЄС". Вони передбачають лібералізацію торговельного режиму, поліпшення умов конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату, поліпшення структури, диверсифікацію експорту тощо" [ ]. Тому вступ України до СОТ, вважають деякі дослідники, означатиме лібералізацію режиму торгівлі між Україною і ЄС, і дасть змогу реально розпочати роботу з укладання угоди про вільну торгівлю між Україною і ЄС, а в перспективі – угоди про асоційоване членство України в Союзі.
проте питання про членство України в ЄС навряд чи можна вирішити шляхом простого приєднання до СОТ. Як вважає С.Фомін, що вступу України до ЄС заважає багато інших факторів, і не тільки економічного, але й демографічного характеру. Так, наприклад, "Подальші шанси входження України до ЄС обумовлене тим, що Україна, на відміну від більшості країн Центральної Європи, має досить велику чисельність населення і не може