Хоч Україна заявляє про свою належність до європейської цивілізації, однак для більшості західноєвропейців вона лишається частиною Євразії, приєднання якої до ЄС може призвести до негативним наслідків. Про це свідчать заяви деяких політиків і керівників Євросоюзу, а й підсумки масових опитувань. До того ж Україна дедалі більше відстає від провідних країн Заходу та нових індустріальних країн. Цілком очевидно, що економічно й технологічно відстала країна не може поки що розраховувати на членство в ЄС, але в недалекому майбутньому, за умов досягнення високих показників соціально-економічного розвитку, Україна може на це розраховувати.

Таким чином, з вище сказаного можна зробити такий висновок, що питання ймовірного вступу України до ЄС вимагає об'єктивного розгляду з урахуванням інтересів і можливостей країни, навіть якщо припустити, що наступний український президент вестиме Україну "не словом, а ділом" до європейських норм та стандартів. У геополітичній стратегії Україна утвердила нові можливості – виокреслила вектор поглинення економічного та політичного співробітництва з членами ЄС.

Розширення ЄС відкриває для України нові перспективи та можливості поглиблення євроінтеграційної політики нашої держави. Як пише Гальчинський: "В результаті відповідного розширення Україна опиниться у статусі безпосереднього сусіди країн-членів Євросоюзу, що об'єктивно посилюватиме вплив ЄС на нашу державу, насамперед, у політичній сфері" [ ,4].

Отже, в останні роки тема європейського процесу і місце України в ньому привертала до себе підвищену увагу. Як уде знаємо, що на межі 80-90-х рр. ХХ ст. у світі відбулася подія, яку З.Бжезинський назвав "справжнім тектонічним зсувом". Понад два десятки держав і народів євразійського континенту добровільно відмовилися від свого попереднього політичного курсу, від догматів політичної ідеології і здійснили перші, хто більш, а хто менш рішучі кроки на шляху до "західної" цивілізації, до утвердження у своєму житті загальнолюдських цінностей.

Внаслідок цього був зруйнований євразійський імперський геополітичний простір, заснований на пануванні могутньої радянської супердержави.

Найважливішим пріоритетом сучасної української зовнішньої політики є її європейський вектор.

Євроінтеграція має велике значення для внутрішньої трансформації українського суспільства, оскільки Україна долучилась до таких загальнолюдських здобутків, як ринкові відносини, демократичні цінності, громадянське суспільство.

Таким чином, даний вектор визначає саму сутність змін нашого суспільного життя, прилучення українського суспільства до кращих здобутків європейської цивілізації.

Отже, у зовнішній політиці Україна прагне до взаємовигідного співробітництва з усіма країнами Європи на основі добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди і невтручання у внутрішні справи.

На мою думку, європейський вектор розвитку України залежить від спільних зусиль українських політиків, українського народу і керівництва країн ЄС. Україна географічно знаходиться в Європі, а економічно і політично тільки прагне туди потрапити. Проте інтеграція до європейських структур – не така вже й швидка і проста справа. Вона потребує певного рівня економічного і політичного розвитку країни, а також бажання самого народу жити за європейськими стандартами.

Україна, як європейська держава, підтвердила прагнення до інтеграції у європейські політичні та економічні структури, наслідком чого стало підписання Угоди про партнерство і співробітництво між ЄС та Україною (16 черв. 1994 р., Люксембург)

Основними цілями Угоди є:

розвиток тісних політичних відносин шляхом постійного діалогу з політичних питань;

сприяння торгівлі та інвестиціями і гармонійними економічними стосунками;

забезпечення основи для взаємовигідної економічної, соціальної ,фінансової, громадської, науково-технічної та культурної співпраці;

підтримка України в її зусиллях зміцнювати демократію та прагненні цілковитого переходу до ринкової економіки. Угоду укладено на 10 р. з можливістю подальшого продовження терміну її дії.

Прогнозуючи взаємовідносини України і Росії, слід виходити з того, що їх успішний розвиток залежить від переводу цих взаємовідносин в русло стабільної системи міжнародного співробітництва, у відповідності з міжнародно-правовими актами. Останнім часом цей процес відбувається повільно і суперечливо. Передусім в економічній сфері. Україна ще тривалий час буде відчувати гостру нестачу енергоносіїв, потребу в ринках збуту власної продукції. У політичній сфері взаємовідносини України і Росії мають визначатися встановленням дружніх, партнерських стосунків двох рівноправних суверенних держав, дотриманням положень Договору про дружбу, співробітництво і партнерство України і Росії, який за словами міністра закордонних справ РФ М.Фродкова, "не тільки віддзеркалює об'єктивні реалії, але й спрямований в майбутнє, націлений на розвиток добросусідського, взаємного співробітництва в ХХІ столітті"

Як відомо, Росія і Білорусь, як найбільш тісно поєднані одна з одною в рамках СНД країни, стали на шлях створення Союзної держави. До такого об'єднання Росія схиляє й Україну. Україна ж віддає перевагу поглибленню співробітництва в економічній сфері, а не в політиці.

2.2. Українсько-російські відносини.

У зв'язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення України, домінантою двосторонніх відносин з прикордонними державами є українсько-російські відносини. "Для ум вони є стосунками особливого партнерства, оскільки від їх характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і РФ, стабільність в Європі і в усьому світі" [ ].

Українсько-російські відносини після розпаду СРСР та утворення незалежних держав формуються поступово, долаючи об'єктивні та суб'єктивні перешкоди. Виникає ряд гострих проблем, які викликають напруженість і конфліктність у відносинах Росії з Україною: неузгодженість питань про борги і активи колишнього СРСР, розділ його майна; доля Чорноморського флоту; тертя з питань взаємовідносин України і її складника-Криму, що до 1954 року входив у Російську Респіблку; спілкування жителів прикордонних областей; транспортні проблеми та ін. При формуванні відносин з Росією слід враховувати потенціал кожної з країн і знаходити певні компроміси, поступово наближати позиції сторін, формувати взаємини між