Згідно із інформацією Міністерства закордонних справ України, "сьогодні українсько-російське співробітництво характеризується прагматизмом, прагненням до виконання підписаних міждержавних документів, реалізацією взаємовигідних двосторонніх економічних проектів, проведенням спільних бізнесів-форумів за участю президентів двох країн, подальшим посиленням взаємодії і на двосторонньому рівні і на міжнародній арені" [ ]. Договірно-правова база між Україною та Російської Федерацією налічує 294 двосторонні міжнародні договори, серед яких 37 міждержавних, 155 міжурядових, 102 міжвідомчі. Сьогодні із загальної кількості підписаних документів набули чинності 253 договори.

З вище сказаного, ми бачимо, що пріоритетне значення має розвиток торговельно-економічної сфери, стратегічне – розвиток паливно-енергетичної сфери. у гуманітарній сфері укладено ряд договорів, які стосуються соціального захисту прав громадян наших країн, що працюють за межами своїх держав, у соціально-трудовій сфері та у галузі сімейної політики й забезпечення гендерної рівності.

Україна як одна із засновниць Співдружності Незалежних Держав розвиває співробітництво з країнами-учасницями СНД, відповідно до положень Угоди про СНД (20.12.91 р.) із Застереженнями до неї, зробленими ВРУ. Україна є асоційованим членом СНД, оскільки не підписала Статут організації через те, що деякі його положення суперечать українському законодавству. Крім того, Україна є асоційованим членом Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД, не бере участі у Митному та Платіжному союзах, органах військового співробітництва тощо.

Отже, Україна бере участь у розробці та втіленні в життя лише тих рішень, які не суперечать її Конституції, вигідні їй, не можуть спричинити небажаних наслідків. Україна ставиться до СНД як до дорадчого органу і надає перевагу двосторонньому співробітництву над багатостороннім.

"Участь України в СНД відкриває можливість для вирішення на міжнародно-правових засадах питань, пов'язаних з правонаступництвом колишнього СРСР, є вагомим чинником стабілізації міжнародного становища України і забезпечення її політичної безпеки" [ ]. Україна розглядає Співдружність як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяння більш успішному вирішенню проблем, які виникли після розпаду СРСР. "Україна виступає за розвиток торгівельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди" [ ]. Україна відстоюватиме позицію збалансованої господарської діяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху впровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів. Визначаючи потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Україна виходитиме з того, "що нагальною потребою сучасного етапу є перегляд старих і перехід до нових форм інтеграції, які б сприяли входженню України та інших заінтересованих країн СНД в європейську і світову економічну систему" [ ].

Україна зацікавлена у всебічному розвитку багатостороннього економічного співробітництва з країнами СНД, але орієнтація на вступ України до ЄС заважає розвивати інтеграційні зв'язки в рамках СНД, зокрема з Росією. Адже, цілком очевидно, що неможливо одночасно бути в економічному союзі з Росією чи в Євразійському Економічному Співтоваристві (ЄврАзЕС) – з одного боку, і в ЄС – з іншого. Тому, побоюючись, що інтеграція в рамках СНД може стати завадою на шляху до ЄС, Україна відмовляється від будь-якої форми інтеграції з Росією та іншими країнами СНД, вищої, ніж створення зони вільної торгівлі. Угода про зону вільної торгівлі в межах СНД була підписана ще у 1994 р. "Україна зацікавлена в дальшій лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і з іншими країнами-учасницями СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою" [ ]. У документі "Європейський вибір" чітко визначено. що наші відносини з Росією мають "підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції" [ ]. Розглядаючи цю проблему, слід виходити з того, що Росія прагне розвивати свої відносини з Євросоюзом у принципово іншому форматі, порівняно з нашими прагненнями. Держави ставлять перед собою різну мету, а тому і використовуватимуть в інтеграційному процесі різні механізми. Росія не ставить питання про членство в ЄС. Вона претендує на статус самостійного центра інтеграції незалежних держав на пострадянському просторі. А для України євроінтеграція – це насамперед модель внутрішніх передумов утвердження зони вільної торгівлі, митний союз, у перспективі – валютна інтеграція, спочатку асоційоване, а далі – повноправне членство в ЄС. Утвердження дони вільної торгівлі визначено як одну із цілей Угоди про партнерство і співробітництво між Росією та ЄС 1998 р.

Отже, стратегія регіональної політики України з країнами СНД таким чином з Росією, має розглядатися як "така, що підпорядкована курсу європейської інтеграції України". Україна має бути послідовною при визначення механізмів своєї участі в інтеграційних процесах на пострадянському просторі.

Оптимальним є наше сприяння створенню зони вільної торгівлі. Слід враховувати складності цього завдання. Проголошена лідерами чотирьох країн зона вільної торгівлі може отримати реальне втілення лише на основі загальновизнаних у світовій практиці принципах – на принципах СОТ, які гарантують рівність конкурентних можливостей країн-учасниць. "Зона вільної торгівлі в межах СНД на принципах СОТ – це механізм, який не заперечуватиме, а навпаки суттєво розширюватиме євроінтеграційні можливості України. Зона вільної торгівлі на будь-яких інших принципах такі можливості заперечуватиме" [ ].

Формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ сприятиме вирішенню й іншого завдання євроінтеграційного курсу не лише України, а й інших країн-учасниць приєднанню до спільного європейського економічного простору. Утвердження зони вільної торгівлі на принципах СОТ