Починаючи з року 1994, дедалі чіткіших обрисів почала набирати траєкторія американського політичного вектора щодо незалежної України. З огляду на сукупність несприятливих обставин, що загрожували державному суверенітету, Україна змушена була погодитись на підписання угоди про ядерне роззброєння. Підписання 14 січня 1994 р. президентами України, Росії і США трьохсторонньої заяви та угоди про ліквідацію ядерної зброї в Україні сприяло помітному поліпшенню американсько-російських відносин. Реакція офіційних кіл і світової громадськості на Тристоронню угоду була неоднозначною. Проте характерно, що американські, російські та українські урядові кола сприйняли факт підписання Угоди як спільну гучну перемогу. Це й зрозуміло: "Росії в такий спосіб вдалося здійснити важливий крок до вдоволення своїх гегемоністських прагнень, убезпечуючись від наявності силових аргументів з боку України" [ ].

Торжествувала адміністрація Б.Клінтона; "нарешті, вдалося таки приборкати "непокірну" Україну, тобто довести традиційну спроможність Вашингтона виконувати роль впливового посередника у врегулюванні конфліктних і передконфліктних ситуацій у світі" [ ]. У цьому сенсі ліквідація одного з ядерних суб'єктів планети не без підстав вважалося серйозним здобутком американської дипломатії.

За активної участі США 8 лютого 1884 р. у Брюселі представники України підписали документи, пов'язані з участю у програмі НАТО "Партнерство заради миру". Великий внесок у розвиток двосторонніх відносин зробив офіційний візит президента Л.Кравчука до США 3-7 березня 1994 р., під час якого було підписано "Спільну заяву про розвиток дружби і співробітництва між двома країнами" 11-12 травня 1995 р. в Україні за запрошенням президента Л.Д.Кучми з державним візитом перебував президент США Дж.Клінтон. У розвиток домовленостей, досягнутих під час державних візитів президентів України і США; 20-22 лютого 1996 р. відбувся робочий візит до США Л.Кучми. Головна мета президента України полягала у тому, щоб переконати партнерів у відданості керівництва України ринковим реформам та спроможності виконавчої влади втілити цей курс у життя.

США як і ЄС поставило перед Україною цілі, які потрібно досягнути, щоб покращити відносини з нею. Так, К.Паскуаль на зустрічі у Києві заявив: "Я думаю, що наші стосунки зосереджені на досягненні спільних цілей. Країна повинна мати вільні неупереджені вибори, вільну пресу, громадянське суспільство, ринкову економіку, судову систему, яка є вільною і незалежною, де судові рішення реально виконуються. Країна повинна мати податкову систему, яка дозволяє отримувати нормальні доходи до бюджету і давати функціонувати бізнесу – це підґрунтя для того, щоб досягнути процвітання" [ ]. Але, на жаль, політична влада в Україні характеризується невиразною, нестабільною траєкторією, що зумовлено загальним станом політичної культури, котра не має чітко соціальної і національної самоідентифікації. Тут позначаються стереотипи тоталітарної свідомості, неготовність до сприйняття цінностей громадянського суспільства, низький життєвий рівень населення, глибоке соціальне дезінтегрування. Означенні чинники впливають на процес формування справді демократичних владних структур.

Отже, щоб нормалізувати відносини із США, Україна має стати західною країною, якщо не за фактом, то за напрямком розвитку. На практиці це означає остаточну відмову від радянських традицій у політичному, економічному і соціальному житті держави.

Західна економічна політика щодо України здається непослідовною. Захід проповідує Україні важливість розвитку вільного ринку, припинення державних субсидій і допущення імпорту в країну. Однак щодо галузей, в яких Україна досягла найбільших успіхів, як от виробництво сталі й сільське господарство, Захід дискримінує українські товари. У ЄС і США масивно субсидують свої сільськогосподарські сектори, роблячи майже неможливим для України вивіз на ці ринки. "У виробництві сталі є прямі і непрямі субсидії, як от протекціонізм, і передусім "антидемпінгові" заходи, до яких вдаються, щоб запобігти збільшенню експорту української сталі" [ ]. Доки не всі країни однаково цинічні, зовнішня політика по-суті обумовлюється якимось національним інтересом, а при зіткненні з абстрактними принципами матеріальний інтерес звичайно переважає.

Як зазначають дослідники, США роблять більший наголос на Росії, ніж на Україні, бо Росія набагато потужніша за Україну. "Отож для України стосунки із Заходом і з Росією характеризуються проблемою асиметричного взаємозв'язку" [ ]. Росія завдяки розміру свого військового і ядерного арсеналу, розміру економіки і статусу в міжнародних організаціях, як от Рада Безпеки ООН, вона змогла втримати якусь частину статусу Радянського Союзу. Дивлячись на Росію, Захід бачив країну, з якою треба домовлятися і з якою слід досягти угоди. А дивлячись на Україну, західні лідери бачать країну, яка повинна відповідати очікуванням Заходу або яку треба примусити це зробити. Особливо прикре для українців те, що Росія одержала вищий статус через ядерну зброю, в той час як Україну примусили позбутися ядерної зброї, замість того, щоб надати такий же статус.

Новий етап розбудови українсько-американських відносин, який розпочався після приходу до влади у США Адміністрації Президента Дж.Буша-молодшого, характеризуються як інтенсифікацією двосторонніх контактів, так і переведення їх у більш прагматичну площину.

Нова Адміністрація США вважає розвиток відносин з нашої державою стратегічно важливим завданням. Свідченням цього є активізація двостороннього діалогу на всіх рівнях. Важливе значення у цьому контексті мають візити в Україну делегації Конгресу США на чолі з