Наступним етапом формалізації міжнародних виборчих стандартів став Документ Копенгагенської наради конференції з людського виміру ОБСЄ, учасники якого віднесли вільні вибори до “числа елементів справедливості, що істотно необхідні для повного вираження гідності, властивої людській особистості, рівних і невід'ємних прав усіх людей”, а волевиявлення людей на вільних, чесних, періодичних і непідроблених виборах, є основою легітимності влади. Згідно з актом, вибори мали проводитись „через розумні проміжки часу шляхом таємного голосування чи рівноцінної процедури вільного голосування в умовах, що забезпечують на практиці вільне вираження думки виборцями при виборі своїх представників”.

Розділ 7 Документу Копенгагенської наради визначив умови виборів, за яких їх можна вважати підставою формування легітимної державної влади, “основою влади уряду”.

Копенгагенська нарада вперше у виборчій практиці задекла-рувала введення у практику виборчих процесів конкретних держав інституту іноземних і національних спостерігачів. Даний документ не визначає умов функціонування спостерігачів, їх статусу – повноважень, взаємовідносин з органами державної влади, правову силу висновків міжнародних і національних спостерігачів. Але виходячи з документу можна вести мову про такі засади спостереження:

1) підставою для участі у спостереженні є запрошення;

2) запрошення видається від імені держави;

3) участь у спостереженні можуть брати недержавні організації.

У Парижі 26 березня 1994 року на 154-й сесії Ради Міжпарламентського Союзу було прийнято “Декларацію про критерії вільних і справедливих виборів”, за яку проголосувало 112 країн. Дана Декларація деталізує критерії і принципи вільних виборів, врегульовуючи правила поведінки у виборчому процесі таких його суб’єктів: особи, кандидата та партій, держави.[1,16]

Огляд згаданих документів дає всі підстави, щоб зробити висновок про нечіткість загальноприйнятих вимог до виборчого процесу і їх нездатність запобігти порушенням у волевиявленні громадян. Тобто, декларуються лише принципи, основоположні засади справедливих і вільних виборів, але відсутні реальні механізми їх реалізації. Ця проблема є особливо актуальною з огляду на те, що в сучасних умовах удосконалились технологічні прийоми зацікавлених сил у порушеннях виборчого процесу, фальсифікації результатів виборів тощо. Також треба звернути увагу на неврахування регіональних та субрегіональних особливостей реалізації виборчого права у встановленні міжнародних стандартів.

До прикладу, навіть міжнародна організація ОБСЄ, яка здійснює контроль за дотриманням виборчих (і не лише виборчих) прав громадян в Європі, не завжди адекватно враховує субрегіональну специфіку виборчого процесу в країнах пострадянського простору. І цьому є об’єктивна причина – неможливість встановити єдині виборчі стандарти для країн з різною суспільною і політичною культурою, з різною демократичною традицією. Необхідно також пам’ятати про Міжнародну Хартію прав людини, яка тако ж закріплює відносини, що виникають між людьми з приводу політичних партій та їх місця в виборчій системі.[5,13]

У цьому зв’язку треба сприймати як закономірне явище створення таких міжнародних виборчих стандартів, які створених на основі субрегіональних міждержавних угод. Однією з них є Конвенція про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасницях Співдружності Незалежних Держав.

Дана Конвенція дає доволі змістовне трактування виборчих принципів: загального, рівного, прямого виборчого права, а також принципів періодичності і обов’язковості, відкритості і гласності, а також вільних, справжніх і справедливих виборів.

Варто зауважити, що Конвенція не лише задекларувала визначені принципи, а й дала реальні механізми їх реалізації.

Визнаючи за вірну логіку підписантів Конвенції в інституційному забезпеченні виборчого процесу, мусимо сказати, що документ залишає досить значний маневр для зловживань зацікавлених чинників у ході виборчого процесу.

Одним з нових і дуже позитивних моментів Конвенції СНД при визначенні стандартів виборів треба відзначити прив’язання принципів чесності, рівності і справедливості виборів до встановлення параметрів фінансування виборів і виборчої кампанії. Логіка підписантів є зрозумілою: створення рівних фінансових можливостей суб’єктів виборчої боротьби має стати заборолом застосуванню різного роду технологій у формуванні іміджу політичної сили на виборах.

У Конвенції СНД знайшли своє відображення і положення, внесенні у міжнародні виборчі стандарти Копенгагенською нарадою, а саме, щодо правового статусу національних і міжнародних спостерігачів на виборах.[41,370]

Дані права, попри певну декларативність, містять дуже важливий важіль впливу на забезпечення чесності виборів – право спостерігачів отримувати копії протоколів від членів виборчих органів. Проте, Конвенція містить низку виразно негативних положень щодо встановлення статусу національних спостерігачів, оскільки надає право спостереження національним спостерігачем лише:

1) у день виборів або у день попередніх виборів, тобто виключається правомочність спостереження за всім виборчим процесом, у тому числі за дотриманням виборчих прав у період виборчої агітації;

2) виключно у приміщеннях для голосування.

Велика кількість сучасних “чорних” виборчих технологій з метою впливу на виборця, у тому числі у день виборів, реалізується поза межами приміщення, а тому є абсолютно невиправданим обмежувати діяльність національних спостерігачів лише територією приміщення для голосування.

8 квітня 2003 року на 835-ій зустрічі Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Рекомендації про загальні правила проти корупції у фінансуванні політичних партій і виборчих кампаній. Дані Рекомендації встановлюють загальні умови фінансового забезпечення виборчої кампанії і суб’єктів виборчого процесу. Об’єктами фінансування визначаються політичні партії і кандидати на виборах. Суб’єктами фінансування можуть виступати:

1) державна і інша публічна влада;

2) приватні особи;

3) юридичні особи;

4) іноземні донори.

Зовнішнє (непартійне) фінансування партій відбувається через пожертвування.[6,5]

Отже, під міжнародними стандартами виборів слід розуміти загальноприйняті вимоги, закріплені міжнародними угодами або встановлені міжнародними організаціями, що встановлюють принципи та умови якнайкращої реалізації виборчого процесу. Вони закріплені певними документами, які є обов’язковими для виконання усіма державами – учасницями.

РОЗДІЛ 2. Політичні партії і системи

2.1 Партійні системи

Термін "партійна система" використовується як для ха-рактеристики взаємовідносин між політичними партіями і державою,