1. Кадрові партії, що об'єднують у своїх лавах невелику кількість членів, які є здебільшого професійними політика-ми. Це, можна сказати, закриті для широких мас партії, їх підтримують могутні монополії, банки і ТНК. Прикладами таких партій можуть бути ОПР і Республіканська партія Франції.

2. Масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав максимальної кількості членів з метою забезпечення че-рез членські внески фінансової підтримки своєї діяльності. Такими є соціалістичні та соціал-демократичні партії.

3. Партії, побудовані на чітких, формально закріплених принципах членства. У таких партіях визначені умови всту-пу до партії, її члени мають партійні квитки, зобов'язані до-тримуватися статуту, підкорятися партійній дисципліні, ви-конувати партійні доручення і регулярно сплачувати член-ські внески. До них належать Християнсько-демократичний союз Німеччини, Ліберально-демократична партія Японії, ко-муністичні партії.

4. Партії, в яких відсутній інститут оформленого членст-ва, а належність до них виражається через голосування за її кандидатів на виборах, є фактично апаратом професіоналів і активістів, що розгортають свою діяльність під час підготов-ки і проведення виборчих кампаній. По суті, такі партії є, скоріше, виборчими рухами. Члени організаційно неоформ-лених партій не мають партквитків, не сплачують членські внески, вільні від партійних доручень і партійної дисципліни. Якщо необхідно довести належність до такої партії, то це ро-биться присяганням на Біблії. У США до розряду офіційно неоформлених партій належать дві провідні партії — Респуб-ліканська і Демократична. [45,331]

Отже, політична партія— це добровільна, активна й організована частина суспільства, створена для вираження і захисту соціально-економічних, національних, релігійних та інших інтересів по-літичними методами, тобто шляхом завоювання влади, учас-ті в ній на коаліційній основі чи впливу на її здійснення. В світі існує велика кількість політичних партій, які головною метою мають прихід до влади, кожна з них має свою програму, ідеологію та політичний курс.

2.3 Функції політичних партій

Політичні партії виконують різноманітні функції, до голо-вних з яких належать:

1) представництво інтересів класу, соціальної групи, національної спільності (наприклад, Швед-ська народна партія у Фінляндії), суспільства в цілому;

2) розробка політичного курсу, вирішення існуючих у сус-пільстві проблем: економічних, соціальних, національних, міжнародних та ін.;

3) боротьба за владу з метою реалізації своїх партійних програм чи передвиборних платформ;

4) вті-лення в життя свого політичного курсу, коли партія прихо-дить до влади, діставши перемогу на виборах;

5) контроль за діяльністю державних органів, коли партія опозиційна;

6) ідеологічна функція партії, що полягає у пропаганді пар-тією свого світогляду, своїх цінностей не тільки з-поміж її членів і прибічників, а й у суспільстві в цілому. У демокра-тичному суспільстві не може бути монополії однієї партії, навпаки, йдеться лише про змагання ідей, їх вільної конку-ренції;

7) робота із залучення до партії нових членів, праг-нення до створення могутньої соціальної партії;

8) кадрова політика в партії. Виховання активістів, добір лідерів і їх ви-сування як у партійному апараті, так і в державних структу-рах;

9) внутрішньопартійними функціями політичних партій є регулювання внутрішньопартійного життя, вирішення різ-них внутрішньопартійних питань.[43,175]

У багатьох партіях надзви-чайно гострою є проблема боротьби між фракціями: лівими, правими, центристами, радикалами тощо. Інколи розбіжнос-ті у поглядах на вирішення нагальних проблем усередині партії бувають гостріші й серйозніші, ніж між різними полі-тичними партіями. Гостра міжфракційна боротьба паралізує ту чи іншу партію, може призвести до її розпаду.

Також функції партій поділяють ще так:

- представницька – виявлення, відображення й обґрунтування інтересів певної частини суспільства;

- програмна – розробка відповідно до цих інтересів політичної програми суспільного розвитку;

- ідеологічна – формування, розвиток і впровадження у суспільну свідомість своєї ідеології, вплив на громадську думку;

- владно-конкурентна – участь у змаганні ( боротьбі ) за державну владу, за її утримання;

- владно-практична – реалізація і захист через державну політику інтересів відповідної частини суспільства;

- владно-кадрова – підготовка, добір, висування кадрів для державного апарату. [42,650]

Одним із нових явищ у праві зарубіжних держав є інституціоналізація. Найчастіше інституціалізація політичних партій пов’язується з їх правовим регулюванням. Однак, враховуючи ту обставину, що партії є також політичним інститутом, їх інституціалізація здійснюється також партійними нормами, як, наприклад, статутом політичної партії. Проте серед науковців переважає думка про те, що інституціалізація політичних партій є радше тільки правовою інституціалізацією. Остання, у свою чергу, поділяється деякими авторами на конституційну та законодавчу. До першої належать положення про політичні партії, включені до конституцій, до другої – до інших законів. Такої точки зору дотримуються польські конституціоналісти А. Потшалек та К. Вуйтович, французький конституціоналіст П. Авріль. Можна проводити і таку класифікацію, але Конституція сама по собі вже є основним законом, а, крім того, правова регламентація обов’язково звертається і до іншого законодавства, наприклад, законів про політичні партії, а також інших нормативно-правових актів. Інституціалізація політичних партій виявляється у двох взаємозалежних процесах: конституціоналізації, тобто включення у конституцію основних принципів їхнього статусу, і законодавчої інституціоналізації, у результаті якої правове становище партій визначається законом досить детально.

Назвати ці явища найкраще спільним терміном "правова інсти-ту-ці-оналізація". Це порівняно нове явище в праві сучасних держав, яке має свою історію розвитку, пов’язану з перебігом світового процесу конституційного розвитку. Як відомо, цей процес пройшов кілька основних етапів розвитку, кожному з яких притаманні свої характерні риси.[32,101]

Для першого етапу (кінець XVIII – початок XIX ст.) характерною є повна відсутність правової регламентації статусу політичних партій (порядку утворення, діяльності, тощо). В основних законах немає будь-яких згадок про політичні партії.

Уперше тенденція до правової регламентації політичних партій з’являється в період між двома світовими війнами ХХ ст. Причиною стало