рр. XX ст. почала здійснюватися широкомасш-табна правова регламентація фінансової діяльності політичних партій (Данія, Швеція, ФРН, Фін-ляндія, Італія, США, Австрія, Португалія, Греція, Франція).
Правові норми, які стосуються цієї проблематики, містяться у багатьох нормативних актах. З-поміж них найважливіше зна-чення мають конституційні норми. Можна сказати, що внесення до основних законів спеціальних положень про фінансування політичних партій є чи не найхарактернішою рисою новітнього конституційного законодавства (конституції Аргентини, Брази-лії, Вірменії, Гани, Греції, Перу, Чилі, ФРН та ін.). Насамперед у конституціях закріплюються положення про фінансові джерела політичних партій, про "відкритість", "прозорість" фінансової ді-яльності партій. Наприклад, Основний закону ФРН вима-гає, щоб партії подали публічний звіт про джерела та викорис-тання своїх засобів, а також про своє майно. У Конституції Бразилії фіксує такі положення: "Політичним партіям забороня-ється отримання засобів із-за кордону. Вони зобов'язані подати фінансові звіти до Виборчого суду. Партії мають право на отри-мання засобів із партійного фонду і вільний доступ на радіо і те-лебачення".[8,45] Такі і подібні їм конституційні положення слугують основою для докладного регулювання питань фінансової діяль-ності партій іншими нормативними актами.
Аналіз відповідного законодавства зарубіжних країн по-казує, що така регламентація здійснюється трьома основними способами:
а) регулюванням розмірів і порядку надання приватних по-жертвувань і внесків у партійні каси (у США, наприклад, внесок приватної особи для підтримки партії не повинен перевищувати 25 тис. дол. на рік, а внески юридичних осіб обмежуються 5 тис. дол. на кожного кандидата);[39,32]
б) лімітуванням передвиборних витрат (У Франції фік-сується "межа" передвиборних витрат для кандидатів у пре-зиденти - 120 млн. франків за 6 місяців до 1-го туру і 40 млн. франків у 2-му турі голосування: для кандидатів у ході парламентських виборів - 500 тис. франків);[13,134]
в) державного фінансування політичних партій (Воно розповсюджується не на всі партії, які беруть участь у вибо-рах, а тільки на тих, які виконали певні умови: висунули кан-дидатів у необхідній кількості виборчих округів (Італія. Нор-вегія), або зібрали певний мінімум голосів у масштабі всієї країни (Швеція - не менше 2 % і, ФРН - 0,5 % ). Партії у ряді випадків отримують субсидії пропорційно кількості зібраних на виборах голосів (наприклад, у ФРН - це 1,3 марки; у Франції - 12 франків; у Чехії - 15 крон). У Франції в 1996 р. дотаціями від держави користувалися 36 партій. Надання державної допомоги зобов'язує партії звітуватися перед орга-нами влади про свою фінансову діяльність у цілому.
Отже, набуття політичними партіями легального статусу можливе за допомогою трьох способів, а саме явочного, дозвільного та явочно – реєстраційного. Також, значну роль в діяльності партій відіграє призупинення та зупинення діяльності політичних партій. В кожній державі по різному закріплюються умови такої діяльності, але всі вони мають спільним те, що це можливе лише за умови протиправної діяльності партії. Не останню роль відіграє і фінансова сторона партійної системи, вона значною мірою впливає на всю діяльність партії, особливо в період виборів.
ВИСНОВОК
Перше, і найголовніше, що треба відзначити, це те, що політичні партії безперечно являються одним з головних стрижнів політичного життя, яке зараз динамічно розвивається. Вони мають свою будову, різноманітні програми, відстоюють свої інтереси та інтереси тих суспільних верств, від імені яких виступають. Також їм притаманна певна ідеологія, тобто певна система поглядів та ідей, в яких відбивається їх ставлення до дійсності.
Безперечно, існування політичних партій було б неможливе, якщо б їх діяльність та ідеологія не знаходила відгуку в електорату. Головною метою партії є прихід до влади. Це можливо зробити через процедуру виборів, якщо політичну партію підтримає виборець. Діяльність партій закріплена як в конституціях так і в різноманітних законах спеціально розроблених для регулювання різноманітних питань, які виникають при утворенні, діяльності, фінансуванні, призупиненні та зупиненні їх діяльності.
Процес виникнення та становлення політичних партій потрібно розглядати у тісному взаємо-зв'язку з розвитком парламентаризму, тобто з ідеєю предста-вництва у публічному житті. У сукупності інститутів сучас-ного демократичного суспільства найближчими за своєю ро-ллю та місцем у його житті можна розглядати державу і полі-тичні партії, які ж звичайно, не можна сплутувати. Якщо держава виражає інтереси всього народу, то політичні партії - ідео-логії та інтереси соціальних груп, які співіснують у складі на-ції. Еволюція політичних партій як суспільного інституту, маючи відправною точкою розуміння партій як представників груп, класів, ідеологій, вона досягає іноді ствердження, що партії уособлюють державу, націю.
Політична партія — це добровільна, активна й організована частина суспільства, створена для вираження і захисту соціально-економічних, національних, релігійних та інших інтересів по-літичними методами, тобто шляхом завоювання влади, учас-ті в ній на коаліційній основі чи впливу на її здійснення.
Класичним вважається визначення політичної партії, яке дав один із засновників англійської політичної думки Едмунд Берк: "Партія - це об’єднання людей, що згуртувалися для сприяння загальнонаціональному інтересові своїми спільними зусиллями і то на якійсь певній, спільно погодженій засаді".
Також можна зу-стріти чимало інших визначень поняття "політична партія". Зокрема, румунський учений - конституціоналіст К. Іонеску, визначаючи це поняття у широкому розумінні, пише: "Полі-тична партія представляє угрупування або постійну асоціацію індивідів, добровільно об'єднаних між собою ідеологічною близькістю та спільними політичними переконаннями, ство-рену на територіальному рівні на базі певних суворих принципів організації та дисципліни, мета якої, зафіксована у про-грамі або статуті, полягає у проголошенні та здійсненні у ході виборчої та парламентської змагальності з іншими партіями, певної доктрини або політичної концепції щодо розвитку та, управління