Прямі вибори за порядком організації і проведення багато в чому співвідносяться з референдумом. Головна ж відмінність між ними поля-гає в тому, що народне волевиявлення на референдумі є за своєю суттю безпосередньою владною діяльністю виборчого корпусу, а волевиявлення на виборах лише визначає того, хто буде уповноважений займатися влад-ною діяльністю.

Особливістю прямих виборів є те, що вони пов'язані з необхідністю уз-годження волевиявлення виборців і відповідної діяльності обраних, тобто з певним сполученням їхніх воль. Це сполучення в теорії іноді розглядають як своєрідну угоду. Звідси поява терміна «депутатський мандат». Але, незважа-ючи на термінологію, взаємовідносини виборців та обранців не можна ото-тожнювати з такими, що виникають між учасниками цивільно-правових до-говорів, зокрема договору доручення. На виборах і при здійсненні мандата волі виборців та їхніх обранців не протистоять одна одній, як це має місце у цивільно-правових договірних відносинах. Ці волі спрямовані на досягнення однієї мети — заміщення і реалізацію цього мандата. Вибори не призводять до виникнення якихось суб'єктивних стосунків між виборцями та обранця-ми. Волевиявлення виборців обмежується самим актом обрання і за умов прийнятого в розвинутих країнах вільного мандата практично не впливає на зміст конституційно-правового статусу парламентаріїв. Статус останніх ви-значається конституцією і законодавством, а не волею виборців.[29,346]

Вибори у представницькі органи проводяться із застосуванням різних юридичних процедур. Ключовою стадією виборчого процесу є ви-сунення кандидатів у депутати. У деяких країнах відповідна діяльність законом віднесена виключно до політичних партій (Австрія, Португалія, Фінляндія, Швеція). В Італії, ФРН та в цілому ряді інших країн висунен-ня кандидатів здійснюється не тільки партіями, а й самими виборцями. При цьому для реєстрації кандидатів потрібно, щоб відповідні документи були підписані певною кількістю виборців по кожному округу (наприк-лад, у ФРН — 200 виборців, и Італії — 350).

За сучасного періоду у більшості зарубіжних країн однопалатні парламенти і нижні палати двопалатних парламентів обираються прямим спосо-бом. Непрямі вибори поділяються на посередні та багатосту-пеневі.

Під час посередніх виборів воля виборця опосередко-вується спеціальною виборчою колегією (колегія виборщи-ків), яка створюється тільки з цією метою. Наприклад, посе-реднім способом обираються президенти США і Фінляндії. Колегія виборщиків обирається прямим способом виборцями тільки для обрання президента, після чого розпускається.[36,361]

При багатоступеневих виборах воля виборців опосеред-ковується не особливою, тільки для даного випадку створю-ваною колегією, а постійно діючою представницькою установою, для якої обрання іншого органу чи посадової особи є лише одним із повноважень, що входять в його компетенцію. Якщо воля виборців опосередковується двічі, то вибори бу-дуть триступеневими, тричі — чотириступеневими і т. ін.

За умов демократії прямі вибори є демократичнішими, ніж посередні та багатоступеневі, оскільки при останніх склад представницьких органів не відображає дійсного спів-відношення сил між партіями, які борються.

Принцип таємного голосування покликаний забезпечити виборцеві повну свободу волевиявлення на виборах. Тому конституції всіх без виключення зарубіжних країн проголошують цей принцип.

Ґрунтуючись на вищесказаному можна виокремити такі принципи виборчого права, які є основоположними для виборчого процесу, а саме: загальність виборів, рівність, пряма чи не пряма участь виборців у формуванні представницьких органів і в обранні посадових осіб, таємне голосування. Саме на їх основі будується весь виборчий процес.

1.2 Виборчий процес, його основні стадії.

Гарантії законності виборчих дій

Вибори в зарубіжних країнах становлять цілий процес, який починається з призначення дати виборів, включає всі стадії підготовки, до них, голосування та визначення його ре-зультатів.

Для позначення заходів, пов’язаних із організацією та проведенням виборів, у законодавстві різних країн використо-вується поняття "виборчий процес". У навчальній літературі під поняттям виборчий процес розуміють:

1) певну діяльність щодо організації та проведення виборів;

2) систему правових норм, які цю діяльність регулюють.[37,340]

Отже, виборчий процес – це врегульований законом діяльність органів державної влади, організацій, груп та індивідів щодо підготовки та проведення виборів до державних і самоврядних органів.

Будучи нормативно врегульованою, ця діяльність упорядко-вана і характеризується досить жорсткими часовими рамками і набором певних дій, розташованих у встановленій послідовності. Можна встановити такі стадії:

1) призначення виборів:

2) встано-влення виборчих округів;

3) формування виборчих дільниць;

4) утворення виборчих органів;

5) реєстрація виборців;

6) висування та реєстрація кандидатів;

7) агітаційна кампанія;

8)голосування;

9) підрахунок голосів і встановлення підсумків голосування;

10) можливий другий тур голосування і /або нові вибори;

11) оста-точне визначення та опублікування результатів виборів.

Зауважимо, що в деяких країнах (Мексика, Польща) ста-дії виборчого процесу визначаються не доктринально, а нор-мативно. Зокрема, в Польщі при призначенні кожних виборів затверджується й оприлюднюється виборчий календар, у якому вказуються дати здійснення відповідних стадій вибор-чого процесу. Водночас у німецькому конституційному праві вибори як масовий захід поділяються на чотири фази:

а) організація виборців, які мають право голосу;

б) передвиборна агітація;

в) акт виборів (голосування);

г) встановлення його результатів. [30,431]

Розглянемо конституційно - правове регулювання цих фаз докладніше.

Перша фаза, іноді її іменують ще підготовчою, починається з прийняття ухвали про призначення виборів. Існують декілька підходів щодо визначення часу їх проведення. Для першого характерне чітке визначення в законодавстві дати голосування (Коста – Рика, Естонія, Латвія, Мексика, США, Швеція). У Латвії,