Вибори у переважній більшості сучасних зарубіжних держав відбивають складні процеси у політичній системі сус-пільства.

Вибори державних органів і посадових осіб громадянами (підданими) — найбільш поширена форма безпосередньої де-мократії. Хоча остаточно вони знаходять вияв в акті голосу-вання, зміст даного інституту, як і його безпосередньо де-мократична сутність, цим не вичерпуються. Вибори охоп-люють цілий процес, який називається виборчою кампанією, що починається від призначення дати виборів і включає всі стадії підготовки до них: утворення виборчих округів, діль-ниць для голосування, складання або перевірка списків ви-борців, формування виборних органів, голосування та визна-чення його результатів. Усі, хто голосує за представників конкретної партії на парламентських, президентських або муніципальних виборах, є їх електоратом, а основна маса електорату складає соціальну базу партії. Порядок виборів, тобто система по-літичних суспільних відносин, пов'язаних з виборами, нази-вається виборчою системою, а система правових норм, якими регулюються вибори, — виборчим правом.

Предметом дослідження виступають не тільки політичні партії, а й їх місце у виборчій системі, етапи, які партії проходять під час виборів та сам інститут виборів в цілому.

Основні принципи виборчої системи і виборчого права закріплюються у конституціях, докла-дно виборча кампанія регулюється чинним законодавством (виборчими законами, законами про вибори тощо).

Ступінь урегульованості виборчої, системи і виборчого права чинним законодавством і кількість виборчих законів у різних країнах неоднакові.

Характерною рисою політичного життя демократичних держав є політичний плюралізм, або багатопартійність. По-літичний плюралізм — це легальна діяльність різних полі-тичних партій. Він закріплюється або конституцією країни, або спеціальними законами В умовах багатопартійності владна партія (чи партії під час створення коаліційного уряду) називається правлячою, а партія в опозиції до неї — опозиційною (протиставлення). У зарубіжних країнах накопичено великий і здебільшого позитивний досвід взаємовідносин правлячих і опозиційних партій. Активна діяльність опозиції становить природний елемент політичної культури. Безсумнівно, що опозиція, опозиційна боротьба корисні і для правлячої партії, і для виборців: правлячу партію вона вчить, як треба керува-ти країною і вирішувати нагальні проблеми, а виборцям де-монструє, що опозиція здатна запропонувати свою концепту-альну модель управління, виходу з кризи, реформ і т. ін., як-що правляча партія неспроможна вирішити ці проблеми в державі. Чим професійніша і авторитетніша опозиція, тим сумлінніше й обачніше діє правляча партія. Власне опозиція утримує уряд від помилкових рішень, попереджає про набли-ження суспільних потрясінь і т. ін.

У деяких, країнах роль конструктивної опозиції вико-нують так звані тіньові кабінети. Перший такий кабінет був сформований : у 1937 р. в Англії; у 1960 р. — у ФРН; у 1981 р. — у Франції. Члени "тіньових кабінетів" перебу-вають на утриманні державної казни і мають деякі привілеї діючих міністрів. Вони розробляють свої варіанти вирішення існуючих проблем в уряді, допомагають, громадськості квалі-фіковано міркувати про діяльність міністрів, боротися проти бюрократизму, корупції та інших вад у вищих ешелонах влади.

Політичні партії, взаємодіючи у боротьбі за завоювання політичної влади чи за участь у її здійсненні, утворюють пар-тійну систему країни. Це може бути багатопартійна система (Франція, Італія, Японія), двопартійна система (США, Вели-ка Британія) або однопартійна система (Куба, КНДР). Якщо держава виражає колектив соціуму, то політичні партії - ідео-логії та інтереси соціальних груп, які співіснують у складі на-ції.

При класифікації політичних партій, необхідно враховувати, що будь-яка класифікація умовна, оскільки партії і партійні системи не є створеними за уставленою схемою. Залежно від змін у співвідношенні політичних сил у країні партії трансформуються, змінюють свої назви, із партійних фракцій створюються нові партії. Новацією політичного життя останніх десятиріч стало створення гуманістичних партій, а серйозною загрозою демократичним інститутам і джерелом політичної напруженості є діяльність неофашиських партій. Еволюція політичних партій як суспільного інституту, маючи відправною точкою розуміння партій як представників груп, класів, ідеологій, вона досягає іноді ствердження, що партії уособлюють державу, націю тому практично в усіх державах діяльність антиконституційних та нелегальних партій переслідується законом. Сьогодні більше, ніж ко-ли б то не було, політичні партії заслуговують характеристи-ку як "двигуна політичного життя". А сучасне законодавство, яке передбачає конституційно-політичні структури, йде до регламентації діяльності партій до деталей.

Новизна дипломної роботи заключається в тому, що саме в ній буде детально розглянуто не тільки інститут виборів та політичні партії, а показано їх безперечний, тісний взаємозв’язок, детально буде розглядатись тема, яка має дуже важливе значення в сучасних умовах розвитку права в світі – політичні партії як суб’єкти виборчого права зарубіжних країн.

РОЗДІЛ 1. Поняття, соціальне призначення та політична роль виборів у зарубіжних країнах

1.1 Виборче право та його основні принципи

В об'єктивному розумінні термін "виборче право" — це сукупність правових норм, якими регулюються вибори у конкретній країні (право одержання голосу участі у виборах, оскарження результатів і порушень на виборах).

У суб'єктивному сенсі виборче право складається з ак-тивного і пасивного. Активне виборче право (право голосу) — це право громадянина (підданого) стати активним учасником державно-правових відносин, які виникають при проведенні виборів, референдумів, при реалізації права відкликання де-путатів у тих країнах, де відкликання передбачено. Це озна-чає, що право голосу використовується під час голосування на виборах державних самоврядувальних органів, посадових осіб, на референдумах і публічних зборах. Пасивне виборче право, право бути обраним, обиратися до виборних органів