З початком 90-х років ХХ ст. починається четвертий, сучасний етап конституційного розвитку. На цьому етапі процес правової інституціоналізації політичних партій досяг значного розвитку. З розпадом авторитарних режимів утворилось багато нових держав, було прийнято понад 100 нових конституцій, і практично всі вони закріпили основи правового статусу політичних партій, їхні взаємини з державою. І це є виправдано, оскільки без діяльності політичних партій сьогодні неможливо вести мову про функціонування демократичного державного механізму.[47,168]

Правова інституціоналізація стосується не тільки конституційного врегулювання статусу політичних партій. Прийняті й діють спеціальні закони про політичні партії, які визначають статус і права політичних партій, дають визначення поняття політичних партій, закріплюють порядок їх утворення, припинення діяльності, тощо.

Інституціалізація знаходить свій вираз, по-перше, у конституційному закріпленні статусу політичних партій, а по-друге, - в деталізації цього статусу на звичайному законодав-чому рівні. Як засвідчує аналіз законодавства зарубіжних кра-їн, у практиці багатьох з них накопичено значний досвід пра-вового регулювання засад організації та діяльності партій. Ми зупинимось тут тільки на трьох моментах:

1) місці та ролі політичних партій у суспільстві та державі,що перед-бачає правове вирішення багатьох проблем;

2) порядку створення, призупинення діяльності та розпуску у партії;

3) проблемі фінансування політичних партій.

Постійно зростаюча роль політичних партій у житті сус-пільства, ускладнення форм і методів їх діяльності зумовили необхідність їхньої інституціоналізації, тобто надання кожній конкретній партії статусу інституту, офіційно оформленого і визнаного державою. Це правове закріплення ролі та місця партій у політичній системі суспільства, регламентація по-рядку їх утворення і припинення діяльності, визначення їх внутрішньої структури і принципів роботи, вимог щодо ідео-логії і програм, врешті, порядку фінансування. Явище це до-сить нове. Тривалий час політичні партії діяли поза межами правового регулювання з боку держави. Ні в конституції США, ні в поправках до неї зовсім не йдеться про політичні партії. Щоправда, на рівні штатів така регламентація існува-ла. В Європі перші кроки на цьому шляху були зроблені Великою Британією у 1937 р. У цілому ж в зарубіжних країнах законодавство відносно правової регламентації діяльності по-літичних партій почало розвиватися після другої світової війни.

Інституціоналізація політичних партій відбувається у двох напрямах: конституційному і законодавчому. Для пер-шого напряму характерне визначення правового статусу політичних партій конституцією конкретної держави. Так, Конституція Франції, гласить: "Політичні партії відповідно до принципу політичного плюралізму конкурують у формуванні і вираженні народної думки і є основним елемен-том політичної діяльності". Аналогічні положення зустрі-чаються у конституціях ФРН, Італії, Португалії, Іспанії, Болгарії та ін.

Крім спеціальних законів, правовий статус політичних партій може врегульовуватись регламентами парламентів. У регламентах визначаються поняття партійних фракцій, їх права, вимоги до утворення тощо. Наприклад, параграф десятий регламенту бундестагу ФРН характеризує фракції як об’єднання членів бундестагу, які належать до однієї й тієї ж партії або до таких партій, які мають однакову мету і не конкурують між собою у жодній із земель. В останні роки спостерігається більш детальна регламентація діяльності партійних фракцій у парламенті.[23,325]

Іншим джерелом правового статусу політичних партій є акти уряду, якими може врегульовуватись таке питання, як питання про надання партіям ефірного часу під час виборчої кампанії (Франція, Великобританія). У Німеччині це питання врегульовується відповідною адміністрацією радіо- і телекорпорацій (зокрема і на рівні земель).

Деякі держави погоджуються з нормами, створеними самими партіями. Це стосується партійних статутів, затверджених державою. До інших джерел права, що врегульовують діяльність політичних партій, належать судові прецеденти і правові звичаї.

Закони про політичні партії приділяють велику увагу по-рядку реєстрації партій, визначенню умов, необхідних для цього, порядку створення партійних фракцій у парламентах і т. ін. Така детальна регламентація характеризує наскільки глибоко партії інтегровані у політичний механізм реалізації влади. Відомо, що політичні партії у ході виборчих кампаній заз-нають великих витрат. Кошти вони отримують в основному з трьох джерел:

1) членські внески;

2) відкриті та таємні по-жертвування підприємців і банкірів;

3) державне фінансу-вання.[27,341]

Усе зазначене вище про діяльність політичних партій в зарубіжних країнах дозволяє зробити такі висновки:

1) полі-тичні партії, які глибоко інтегровані у політичний механізм влади, чинять усе більший вплив на соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються у суспільстві;

2) ви-сновки про діяльність партії слід робити не за назвою, про-грамою, передвиборною платформою чи популярними гасла-ми, які вона висуває під час виборчих кампаній, а за кон-кретними справами, коли партія приходить до влади, працює у владних структурах на коаліційній основі або як опозицій-на партія.

Отже, до головних функцій політичної партії належать такі як боротьба за владу, представництво інтересів класу та суспільства в цілому, втілення в життя свого політичного курсу та інше. Що ж до інституціоналізації політичних партій, то це поняття ще досить нове в правовій науці. Інституціоналізація політичної партії виявляється в двох взаємозалежних процесах: конституціоналізація, тобто включення в конституційні основи принципів їхнього статусу і законодавча інституціоналізація, в результаті якої правове становище партії визначається законом досить детально.

РОЗДІЛ 3. Регулювання організацій та