3.1 Правові системи світу та місце політичних партій в них

У практиці багатьох зарубіжних країн, як засвідчує аналіз їхнього законодавства, існує значний досвід правового регулювання організації та діяльності політичних партій. Розглянемо деякі з них, а саме зупинемось тільки на таких трьох моментах:

1)місці та ролі політичних партій у суспільстві та державі, що передбачає правове вирішення багатьох проблем;

2) порядку створення, призупинення діяльності та розпуску у партії;

3) -проблемі фінансування політичних партій.

З методологічної точки зору, дуже важливим здається з'ясування різних підходів щодо місця і ролі політичних пар-тій, які існують у конституційному законодавстві країн світу.

Перший підхід, який характерний для країн англосак-сонської системи права, пов'язаний з концепцією партії як „ приватної справи, „клубу” громадян по інтересах. У кон-ституційному законодавстві США, Канади, деяких інших кра-їн немає положень про партії, немає і спеціальних законів про них (у федеральному законодавстві США, наприклад, вико-ристовують терміни "комітети політичних дій" або "політич-ні комітети").[16,36] В Конституції Індії, де переважають традиції англосаксонського права, про партії згадується у 52 -й по-правці і то у зв'язку з фіксацією припису про те, що при переході з однієї партії в іншу, член парламенту втрачає мандат. І все ж за останні роки й у цих країнах з'явилися за-кони, які присвячені окремим сторонам діяльності політич-них партій (особливо щодо їх участі у виборчій компанії).[44,51]

Другий підхід притаманний країнам романо - германської системи права. В Конституціях ФРН, Франції, Португалії, Іспанії у багатьох основних законах постсоціалістичних держав (Конституції Болгарії, Ру-мунії, Білорусі та ін.) містяться розгорнуті положення про роль і місце політичних партій у житті суспільства. Наприклад, Основний закон ФРН містить при-пис: "Партії сприяють формуванню волі народу".[12,26] Деякі конституції трактують партію ширше – як основний елемент політичної діяльності. Конституції цієї групи країн фіксують також і деякі принципи організації та діяльності політичних партій.

Третій підхід існує у деяких тоталітарних державах. Конституції прямо встановлюють однопартійність усі інші партії, крім правлячої, забороняються (зокрема, так було до 1990 р. в Демократичній Республіці Конго).

Четвертий підхід до визначення місця і ролі партії у житті суспільства застосовується у деяких країнах мусульман-ського фундаменталізму. У таких країнах заборонені всі полі-тичні партії, як такі, що порушують єдність умми - мусульман-ської громади (Катар, Кувейт, ОАЄ, Оман. Саудівська Аравія).

П’ятий підхід використовується в умовах авторитарних і тоталітарних режимів і полягає в тому, що законодавчо за-кріплюється тільки певна кількість партій або партії певного профілю, які, як вважають, мають репрезентувати головні те-чії політичної думки, усі решта партій забороняються. Так, у Бразилії після військового перевороту 1964 р. протягом чвер-ті століття були дозволені тільки дві партії: одна про урядова, інша - опозиційна;[8,75] дві партії були "дозволені" в ряді інших країн. Не менш важливим моментом у правовому регулюванні статусу політичних партій є закріплення на конституційному рівні демократичних принципів утворення та діяльності усіх партій. Насамперед, у зарубіжних країнах конституції закріплюють принцип вільного утворення та діяльності партій, як найважли-вішого критерію демократії. Зокрема, у згаданій статті французького Основного закону міститься таке положення: "Політичні партії та угрупування... створюються і здійснюють свою діяльність вільно".[51,308] А Конституція Угорщини передбачає, що у Республіці Угорщина можуть вільно створюватися і вільно функціонувати політичні партії за умови додержання Конституції та конституційних законів. Аналогічні положення зафіксовані також у Конституції Італії, Португалії, Греції.

Нерідко конституції формують умови при яких політичні партії можуть користуватися правом на вільну діяльність. Зокрема, вказують на необхідність поважання "принци-пу національного суверенітету і демократії". У більшості випадків основні закони забороняють створення і діяльність об'єднань, цілі та дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу, створення збройних формувань, а також організацій фашистського толку. Їх недотримання дає підстави для визнання партій антиконституційними, що призводить до їх заборони.[20,176]

Практично в усіх державах діяльність антиконституційної та нелегальної партії переслідується за законом (в Індонезії, Туреччині - заборонені комуністичні партії, у ФРН - деякі екс-тремістські партії).

Сказане дозволяє зробити такий висновок: у демократичних державах і державах, які стали на шлях демок-ратизації, обмеження свободи політичних партій шляхом зако-нодавчої заборони їх окремих видів має своєю головною метою захист демократії. Воно спрямовано переважно проти тих пар-тій, які виступають за її ліквідацію і встановлення тоталітарно-го режиму у будь-яких його формах.

Конституції і особливо законодавство більшості сучас-них держав чільне місце надають регламентації порядку набуття політичними партіями легального статусу, а в деяких – і самому процесу їх утворення. Mісце і роль політичних партій в суспільстві та державі є дуже вагомим, оскільки саме за кількістю партій та їх діяльністю можна судити про демократію в суспільстві, процеси розвитку та втілення в життя основних принципів демократії. В даному підрозділі йшла мова про місце і роль політичних партій в суспільстві, а саме в різних правових системах. Виходячи з цього було наведено п’ять підходів до висвітлення даного питання, в яких були розкриті основні напрямки поділу партій.

3.2 Способи набуття політичними партіями легального статусу, припинення діяльності та фінансування

У міжнародно – правовій літературі го-вориться про існування трьох основних способів набуття політичними партіями легального статусу: явочний, дозвільний та явочно-реєстраційний, які ж, звичайно розрізняються за ступенем обмеження свободи утворення партій .

Явочний спосіб або порядок характеризується тим, що по-літична партія утворюється вільно, без попереднього дозволу державних органів і визнається легальною уже в силу самого факту її утворення. Суть такого порядку утворення політичних партій найкраще