Під принципами виборчого права слід розуміти основоположні ідеї, які концентрують у собі соціально-політичні умови виборів і виступають як за-гальнообов'язкові безперечні нормативні вимоги. Принципи виборчого права закладені у природі суспільного устрою тієї чи іншої держави і виконують функцію загальнонормативного орієнтира. Офіційно вони закріплюються, як правило, у конституціях відповідних держав і виборчих законах.[32,92]

Традиційно у вітчизняному законодавстві та практиці його застосування, а також у більшості зарубіжних країн як вихідні принципи виборчого права проголошуються загаль-ність виборів, рівність, пряма чи непряма участь виборців у формуванні представницьких органів і в обранні посадових осіб, таємне голосування. Наприклад, в законодавстві Болгарії 1991 р. проголошується, що вибори, загальнонаціо-нальні та місцеві референдуми провадяться на основі загаль-ного, рівного і прямого виборчого права при таємному голо-суванні. Такі самі принципи закріплені також у Конституції Франції. Стаття 3 ч. 2 говорить, що голосування може бути прямим або непрямим відповідно до умов, передбачених за-конодавством, і що воно (голосування) завжди є загальним, рівним і таємним.[ 13, 155]

У тексті Конституції Португалії виділяється спеціальна ст. 116 за назвою "Загальні принципи виборчого права". У ній закріплюються такі загальні нормативні установлення; посадові особи органів верховної влади, органів влади авто-номних областей і місцевих органів призначаються в резуль-таті виборів, які провадяться періодично, на основі прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Принцип загальності суб'єктивного виборчого права в багатьох зарубіжних країнах обмежується цензами — уста-новленими конституцією чи виборчим законом вимоги, яким повинна відповідати фізична особа, щоб мати активне й па-сивне виборче право. Найпоширенішими серед них є віковий ценз і ценз осілості.

Надання пасивного виборчого права пов'язано з цілою низкою більш жорстких обмежень. Для кандидатів на виборні посади майже повсюдно встановлюється більш високий ві-ковий ценз (23—25 років — у нижню палату, 30—40 — у верхню). Для кандидатів на пост глави держави у США — 35 років, у Болгарії — 40 років. У Китаї для кандидата на посаду глави КНР ві-ковий ценз установлено Конституцією — 45 років. Щоб надати пасивного виборчого права, набагато частіше застосо-вується ценз осілості, який має звичайно більш жорсткий ха-рактер. До кандидатів висуваються додаткові вимоги: забо-роняється обіймати визначені посаді, кандидати повинні спо-відувати певну релігію та ін. Наприклад, у деяких країнах зазначено, що особи, які займають оплачувані посади у державних органах, Збройних Силах, в органах безпеки, а також службовці місцевих органів управління та інше, не мо-жуть висуватися кандидатами і бути обраними депутатами, якщо вони не підуть у відставку до свого висунення. Відста-вка вважається дійсною, коли вона викладена на письмі.

Крім того, до кандидатів інколи ставляться підвищені ви-моги щодо їх моральних якостей.

З принципом загальності виборчого права пов'язана проблема абсентеїзму — ухилення від участі в голосуванні. Вона досить гостра як в Україні, так і в багатьох зарубіжних державах. Наприклад, у США та в Японії абсентеїзм нерідко перевищує 50 відсотків чисельності зареєстрованих вибор-ців. Абсентеїзм майже відсутній в Італії, де запроваджено обов'язкове голосування, в Австралії та Австрії, де встановлені відповідно адміністративна та кримі-нальна відповідальність за абсентеїзм. Абсентеїзм практично відсутній у країнах тоталітарного політичного режиму з відо-мих причин (КНДР, Куба, В'єтнам, КНР, Лаос і т, ін.)[18,192]

Абсентеїзм як форму політичної поведінки виборців не можна не враховувати, оцінюючи підсумки голосування. Цілком справедливо зазначає В. В. Маклаков, що показник пасивного ставлення до голосування як до масової політич-ної кампанії не може оцінюватися тільки негативно. Безпе-речно, високий рівень абсентеїзму призводить до обрання представницьких установ меншою частиною виборного кор-пусу, в той час, як обрані органи, висловлюючи волю мен-шості, поширюватимуть свою владу на всіх виборців. Водно-час можливий і позитивний абсентеїзм, коли неучасть у ви-борах є формою виявлення протесту або ставлення до запро-понованих реформ чи до осіб, які обираються.

Принцип виборчого права випливає також з демократич-ної сутності суспільного ладу, тому що є одним із конкрет-них проявів більш загального принципу рівноправності гро-мадян. Рівність виборчого права означає для громадян одна-кову можливість впливати на результати виборів. Вона дося-

гається, по-перше, наданням кожному виборцю одного голо-су і, по-друге, вимогою організації виборчих округів, однако-вих за кількістю жителів, щодо виборів до кожного представ-ницького органу (палати).

Перша вимога рівності на цей час реально забезпечуєть-ся в усіх зарубіжних країнах. На практиці в деяких із них відбувається порушення принципу рівності виборчого права, його другої складової частини, яке передбачається виборчим законодавством. Так, у Китаї норми представництва при об-ранні депутатів до Всекитайських зборів народних представ-ників (до парламенту) повинні встановлюватися так, щоб "кількість сільських жителів, яка припадає на одного депута-та, була у вісім разів більша за кількість міських жителів, ви-сунутих одним депутатом". Анало-гічний принцип формування виборчих округів застосовуєть-ся у В'єтнамі.

У виборчому процесі зарубіжних країн досить часто по-рушується рівність виборчого права навмисним створенням виборчих округів, які надають переваги будь-якій політичній партії ("виборча геометрія").[ 35,180]

Вибори бувають прямими і непрямими. Прямі вибори відбуваються за умов, коли виборці безпосередньо виявляють своє ставлення до канди-датів шляхом голосування. Прямими, як правило, є парламентські вибо-ри і вибори до інших представницьких органів. Шляхом прямих виборів звичайно обирається глава держави у переважній більшості президент-ських республік і республік з так званою змішаною формою правління. На непрямих виборах волевиявлення виборців опосередковується спеціаль-ною колегією вибірників