Виборчий список є одним з важливих документів, оскіль-ки визначає коло активних учасників виборчого процесу -— громадян країни, які мають право голосу. Законодавство всіх країн установлює вимоги щодо складання списків виборців: періодичність складання, реквізити, терміни їх подання ви-борцям для ознайомлення, коло суб'єктів, відповідальних за ці дії.

Важливим є питання щодо фінансування виборчих кам-паній, які не всюди і не повністю проводяться за рахунок держави. Партії і кандидати витрачають свої кошти для про-ведення мітингів, зборів, видання плакатів, листівок, опла-чують роботу журналістів тощо.

Законність виборчих дій забезпечується цілою системою гарантій. Під гарантіями виборчого процесу слід розуміти усталені й закріплені в нормах права умови та засоби, які за-безпечують його ефективність. За суб'єктами виборчого про-цесу всі гарантії можна класифікувати так:

а) гарантії вибор-ців;

б) гарантії посадових осіб виборчих органів;

в) гарантії кандидатів у депутати та на виборні посади.[50,400]

Отже, вибори — це процедура обрання представників влади, коли певна група людей (виборців) висуває зі свого оточен-ня одного або кількох членів для виконання будь-яких гро-мадських функцій, а виборчий процес – це врегульована законом діяльність органів державної влади, організацій, груп та індивідів щодо підготовки та проведення виборів до державних і самоврядних органів. Виборчий процес має кілька стадій, кожна з яких закріплюється в законодавстві країни.

1.3 Виборчі системи

Виборча система – це встановлений конституцією і законодавством порядок визначення результатів виборів. У деяких країнах як синонім по-няття виборчої системи використовується термін «система представництва». Існує три різновиди виборчих систем, кожний з яких має багато конкретних варіантів. Це мажоритарні, пропорційні і змішані виборчі системи.

Виборчі системи, в основу яких покладений принцип більшості, на-зиваються мажоритарними. Історично саме ці системи були запроваджені першими. Незважаючи на всю відмінність правил, що становлять зміст ма-жоритарних систем у різних країнах, розрізняють три головні їх форми.

Однією з таких форм є мажоритарні виборчі системи абсолютної більшості, за якими обраним вважається той кандидат, який одержав 50 % встановленої в законі або загальної кількості поданих в окрузі голосів і ще один голос, тобто той, хто користується абсолютною підтримкою виборців, які, брали участь у голосуванні. Наприклад, в окрузі ба-лотуються чотири кандидати (А, Б, В, Г) до парламенту; 16000 поданих за них голосів розподілилися так: А — 4000, Б — 3000, В — 8100, Г — 900 голосів. Обраним буде кан-дидат В, який набрав 8100 голосів, тобто, абсолютну біль-шість.[32,106]

У випадках, коли жоден з кандидатів не набере необхідної кількості голосів, питання про заміщення мандата або виборної посади залишається відкритим. Як свідчить зарубіжна виборча практика, така ситуація є ординарною. Для того щоб зробити вибори ре-зультативними, застосовують різні засоби. Наприклад, на повторне голосу-вання (перебалотування) пропонуються дві кандидатури, які попередньо набрали найбільшу кількість голосів.

Недолік мажоритарних систем абсолютної більшості полягає в тому, що голоси, подані за переможених кандидатів, фактично пропадають. Хо-ча кількість цих голосів може наближатися до половини поданих в окрузі, волевиявлення відповідних виборців не матиме практичного значення.

За правилами мажоритарних систем відносної більшості, обраним у виборчому окрузі визнається той кандидат (або партійний список канди-датів), який набрав більше голосів, ніж кожний окремий його конкурент, хоча це і становить менше половини всіх поданих в окрузі. Така виборча система ще у XVIII ст. була прийнята на парламентських виборах у Вели-кобританії. З часом вона була пристосована для політичних потреб ряду інших англомовних країн. Прихильники цієї виборчої системи розцінюють як її позитивну якість те, що вона сприяє утворенню стабільних парла-ментів і урядів. Однак така стабільність має штучний характер, не кажучи вже про те, що вибори в парламент можуть, дати вкрай спотворене уявлен-ня про дійсне співвідношення суспільно-політичних сил. Мажоритарна система відносної більшості завжди результа-тивна, тому що хто-небудь із кандидатів завжди одержить відносну більшість. Якщо кілька кандидатів набрало однако-ву кількість голосів, то питання щодо обрання вирішується жеребкуванням або у порядку старшинства. Коли у країні діє дана система, парламент звичайно має усталену біль-шість, що забезпечує стабільність уряду. Але ця стабільність штучна, що відкрито спотворює волю виборців. Мажоритар-на система відносної більшості поширена в США, Англії, Ін-дії та інших країнах.

Звичайно, за мажоритарною системою відносної більшос-ті вибори проводяться по уніномінальних округах. Якщо в окрузі було висунуто тільки одного кандидата, то голосуван-ня взагалі не проводиться, оскільки для його обрання досить одного голосу (кандидат може проголосувати сам за себе).

Якщо ж вибори проводяться згідно з цією системою по поліномінальних округах, то голосування ще більше захо-дить у суперечність з його результатами.[38,340]

Водночас партія, яка завоювала більшість місць у парламенті, за загальною кількістю поданих за неї голосів