Структура курсової роботи включає : зміст , вступ, три розділи, другий розділ містить ще два підрозділи, висновок, список джерел і літератури.

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ТЕОРІЇ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Надзвичайно високий динамізм розвитку міжнародних відносин та переструктуризація всієї системи світового порядку обумовили необхідність переосмислення традиційних та розробки нових підходів щодо класифікації міжнародних відносин. Наприкінці XX ст. відбулися глобальні політичні зміни та трансформації . А. Самюєль вважає , що людство уже вступило в “новий міжнародний світ”. Зникнення біполярної системи і формування альтернативних їй однополярної та багатополярної систем міжнародних відносин викликають потребу в нових акцентах і нових підходах щодо класифікації системи цих відносин . У залежності від критеріїв можна навести низку основних класифікацій сучасних теорій міжнародних відносин [ 29, С. 18 ].

За географічним критерієм – виділяє чотири види концепцій: англосаксонські , радянські , китайські та теоретичні побудови вчених – представників країн “третього світу”;

На основі ступеня спільності розглядуваних теорій – розрізняє глобальні концепції ( політичний реалізм і філософія історії ) та часткові теоретичні конструкції ( біхевіоризм ). Серед останніх розглядають також теорію міжнародних акторів, теорію інтеграції, теорію міжнародних організацій , а також теорію стратегії;

На основі методу дослідження міжнародної проблематики – основну увагу приділяє традиційному та модерністському або “науковому” напрямам в аналізі міжнародних відносин .

На основі ступеня важкості проблем теорії міжнародної політики – виділяє сучасні політичні теорії природи міжнародних відносин і концепції змісту сучасссної міжнародної політики. Саме такої класифікації дотримується, наприклад А. Шахов і В. Мадіссон у посібнику “Політологія міжнародних відносин”. Дана типологія характерна , насамперед , для представників політичної науки .

На основі низки комплексних критеріїв – розрізняє ряд підходів. Зокрема, Д. Коляр звертав увагу на класичну теорію “природного стану” (політичний реалізм), теорію “ міжнародного співтовариства” (політичний ідеалізм), марксистську ідеологічну течію, англо-саксонську теорію і французьку школу міжнародних відносин. Французький соціолог М. Мерль основними напрямами в сучасній теорії міжнародних відносин вважає традиціоналістський (Г. Моргентау, Г.Кісінджер), англо-саксонський на основі біхевіоризму та функціоналізму (Д.Сінгер, Д.Істон), марксистський і неомарксистський ( П. Суізі, І. Валерстайн ) [ 51, c.62].

Саме виходячи з комплексних критеріїв , виділемо і проаналізуємо наступні оновні теорії міжнародних відносин .

Модернізм або “науковий” напрям в аналізі міжнародних відносин.

Цей напрям, активно почав розвиватися після другої світової війни. Його представники прагнули застосувати до аналізу міжнародних відносин новітні методи і технології, в цілому надати більшої “науковості” терії міжнародних відносин. Полеміка між “модерністами” і “традиціоналістами” досягла особливої напруги в 60-і рр. й одержала назву “нової великої суперечки”. Представники модернізму найчастіше не зачіпали вихідні постулати політичного реалізму і критикували його прихильників за дотримання традиційних дослідницьких методів, які грунтувалися головним чином на інтуїції та теоретичній інтерпретації. Натомість учені нового покоління (Й. Райт, К. Дойч, Д. Сінгер) прагнули за допомогою використання математичних методів, методики моделювання, збору та обробки даних й інших дослідницьких способів надати вивченню міжнародних відносин справді науковий статус. Однак, на думку французького соціолога М. Мерля, такий підхід зовсім не означає, що можна обійтися без глобальної пояснювальної гіпотези. Спільною для модернізму була прихильність до міждисциплінарного підходу, прагнення до застосування строгих наукових методів і процедур, до збільшення числа емпіричних даних, які піддаються перевірці. Його недоліки полягають у фактичному запереченні специфіки міжнародних відносин, фрагментарності конкретних дослідницьких об’єктів, яка зумовлює фактичну відсутність цілісної картини міжнародних відносин, у нездатності уникнути суб’єктивізму. Водночас багато досліджень прихильників модерністського напрямку виявилися дуже плідними, збагатили науку не тільки новими методиками, але й зробленими на їх основі вагомими висновками. Прикладом можуть бути деякі положення К. Райта. Так, наприклад, він виділяє три групи причин напруженості в сучасному світі – політичні, соціокультурні та психологічні. Причому чи не найважливішою з них вважає стереотипність людської природи, людської свідомості. З цього приводу вчений у праці “Проблеми стабільності і прогрес у міжнародних відносинах” зазначав: “Наука і технічний прогрес відіграють доцентрову роль у світовому розвиткові, в той час як традиції, які знаходяться у свідомості й психології людей, розділяють їх на групи, які відповідають таким історичним формам спільності, як нація, народ  та інші, що ведуть боротьбу за воєнну міць суверенних держав і можуть існувати тільки якщо національні воєнні сили врівноважені”. Фактично це підтверджує, що полеміка між прихильниками модернізму і політичного реалізму стосувалася, головним чином, не природи й змісту, а методів дослідження міжнародних відносин [ 56, С. 18-19].

Школа неореалізму в теорії міжнародних відносин.

Термін “неореалізм” відображає прагнення частини учених до збереження переваг класичної традиції, з одного боку, й одночасно до збагачення її з урахуванням нових міжнародних реалій і досягнень інших теоретичних течій. Виникнення школи неореалізму пов’язують з публікацією в 1979 p. книги американського науковця, К. Уолца. Настоюючи на тому, що теорія міжнародних відносин повинна ґрунтуватися на цілісності світу та розумінні існування глобальної системи, елементами якої є держави, К. Уолц зробив крок до зближення з транснаціоналістами. При цьому системний характер міжнародних відносин зумовлений, на його думку, властивостями структури міжнародної системи. Структурні ж властивості міжнародної системи є результатом взаємодії між великими державами. Великі держави також визначають зміст, форми і направленість своїх взаємовідносин з малими та середніми країнами. Така точка зору К. Уолца навіть