Розглядаючи міжнародну систему всередині XX століття, Р. Арон визначає її як планетарну й біполярну : «у світі немає жодного регіону, якого не торкнулися б взаємовідносини з двома великими державами, немає держави, яка не є чи не могла б бути представленою в Органі-зації Об'єднаних Націй. Водночас ця система біполярна, бо дві великі держави володіють, і володіють тільки вони самі, 1961 р. більшою кількістю фізично вирі-шальної зброї, ніж вони володіли 1945 р. Та й та мають засоби, якими можна сплюндрувати цілу планету, стерти з лиця землі міста, знищити населення». Як-що Північна півкуля переважно була покрита двома блоками, то Південна залишаєть-ся поза протистоянням блоків. Можна стверджувати, що саме це є метою такого протистояння, але ще ніхто не довів, що навіть коли одна з великих держав візь-ме гору в Північній півкулі, то решта людства сама собою потрапить під її пану-вання. Військова перевага однієї з двох великих потуг, справді, є перевагою уні-кального типу, бо вона ґрунтується на техніці, термоядерних бомбах, бомбарду-вальниках, балістичних ракетах. Одначе ці засоби руйнування досі є тільки засо-бами сили, жодна з великих держав не застосовувала свій термоядерний арсенал, аби приголомшити якогось союзника, сателіта чи неприєднану державу. Термо-ядерний арсенал, на відміну від англійського флоту минулого століття, не висту-пає проти тих, хто його не має, здається, він тимчасово не переслідує іншої мети, як нейтралізувати один одного.

Конфлікт між Сполученими Штатами та Радянським Союзом у Північній пів-кулі не визначений жодною з класичних причин — простором, числом, ресурсами. Кожна з великих держав володіє величезним простором, зберігає поле широ-кого зростання, вирощує продукти харчування на своїй території і знаходить у своїх надрах більшість сировини, в якій має потребу її промисловість. Старі кра-їни Західної Європи — Західна Німеччина, Велика Британія, Італія — не мають такого самого потенціалу зростання, що його мають Сполучені Штати. Хоч вони мають інтенсивне сільське господарство, але їм доводиться ще імпортувати про-дукти харчування. Конфлікти, що їх визначають простір чи ресурси, сьогодні є маргінальними на Близькому Сході (Палестина) або в Північній Африці (Сахара). Не можна сказати, що війна на смерть, якби вона спалахнула, була б такою без-глуздою. Кожна з великих держав могла вірити, що вона була б напевне в безпеці й, може, господарем світу, якби не існувало її су-перниці. Війни, що їх вели промислові суспільства впродовж першої половини ХХ століття, не мали цьо-го характеру, вони послабили роль перших головних осіб, посприявши піднесен-ню периферійних держав, вони залишили живими лише дві-три великі держави, вони відкрили добу всесвітньої історії. Ніхто не відає, чи або коли доба всесвіт-ньої історії завершиться світовою державою.

Вирізнімо за Р. Ароном три концепції: рівновагу страху, співвідношення термоядерних сил, співвідношення глобальних сил у термоядерну добу. Рівновага страху встанови-лася тоді, коли кожен з володарів зброї набув тієї самої здатності, що й його су-перник, відбити пряму агресію або екстремістську провокацію. Справді, ця здат-ність не залежить від самого інструменту, що його має в своєму розпорядженні кожен з гравців, а й від опору нервів, від згоди вдатися до ризику, від мистецтва примушувати серйозно сприймати малоймовірну загрозу. Якщо залякування є своє-рідним взаємовідношенням між двома волевиявленнями, то рівновага страху є пси-хотехнічною рівновагою. Сторонній спостерігач констатує — не без труднощів — рівновагу або нерівновагу інструментів залякування, він не може знати наперед, що відбудеться в момент випробування. Співвідношення термоядерних сил випливає з конфронтації між термоядерни-ми арсеналами й імовірними наслідками застосування цього арсеналу для того й того блоку. Той, хто завдяки приготуванням до пасивної оборони мав би ліпші шанси вижити, був би найсильнішим. Це співвідношення термоядерних сил ще важче визначити, ніж співвідношення колишніх збройних сил. Вирішальним чинником є рівність чи нерівність злочину та покарання, яку важко зважити заздалегідь. Ні рівновага страху, ні співвідношення термоядерних сил не порушуються тре-тіми країнами — союзницями чи неприєднаними, коли вони змінюють свій ста-тус, виходячи з одного альянсу, аби стати нейтральними, або вступити до іншого табору після того, як вони стали нейтральними.

На думку Р.Арона війна властива всім історичним епохам і всім цивілізаціям. Він дійшов висновку, що «формальна типологія» війн і ми-ру є ілюзорною, що має цінність лише соціологічна типологія, яка описує кон-кретні модальності явищ. Можемо проаналізувати, що яким би не було супер-ництво між політичними утвореннями воно не починається з розриву договорів і не за-вершується з укладенням перемир'я. Та яким би не було завдання зовнішньої політики — володіння територією, панування над людьми, тріумф якоїсь ідеї — це завдання не слід ототожнювати з війною як такою. Це пояснюється тим, що на рівні цивілізацій, які ми називаємо вищими, коли держави легально зорганізовані, війна може бути тільки засобом для досягнення певної мети, якщо її свідомо бажа-ють, або катастрофою, якщо вона виникає з причини, невідомої для її учасників. Можна сказати, що досі мир уявлявся нам як припинення, на довший або коротший час, модальностей насильницького суперництва між політичними утвореннями. Та оскільки ці мирні стосунки розвиваються на тлі минулих битв і під страхом чи у сподіванні битв майбутніх, принцип миру в тому значенні, якого на-дає йому Монтеск'є у своїй