Отже , Р. Арон у своїй фундаментальній праці аналізує структуру єдиної міжнародної системи на основі соціологічного підходу та використання соціологічних методів анлізує поведінку міжнародних акторів. Він виділив чотири аспекти вивчення міжнародних відносин, визначивши основні правила та концептуальні знаряддя аналізу. Щодо принципу сили, то автор стерджує, що жодна велика держава не пройшла свого встановлення , не вдаючись до примусу , не вбираючи в себе менші спільноти . Якщо застосування сили є цілковитою провиною, то всі держави позначені своєрідним первісним гріхом. Відносини між державами є випробуваннями волі, залежно від мирного чи кривавого часів. В реальному світі війна відсутня радше завдяки страхові , ніж спільній волі, й де розгортаються таємні ігри підривної діяльності. Р. Арон показав на основі порівняння міжнародних відносин із спортом, що існують два рівні теорії. Перший покликаний відповідати на питання, які прийоми гравці мають право застосовувати, а які ні, яким чином вони розташовуються на різних лініях ігрового майданчика; що роблять для ефективності своїх дій і для руйнування зусиль противника”. На другому рівні розробляється відповідний план на гру, уточнюються завдання кожного гравця і його дії у тих або інших типових ситуаціях, які можуть скластися на майданчику. Тут як типові види поведінки учасників міжнародних відносин виділяються та аналізуються стратегія і дипломатія, розглядається сукупність засобів і цілей, характерних для будь-якої міжнародної ситуації, а також типові системи міжнародних відносин.

2.1. ТЕОРІЯ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА

Теорія постіндустріального суспільства широко визнана і розповсюджена в Західному світі. Вона забезпечує розв'язання завдань періодизації і типізації історії людського суспільства і одночасно дає змогу розкривати зміст, структуру та історичне місце кожної стадії у процесі суспільного розвитку. Теорія постіндустріального суспільства базується на філософії позитивізму, розглядає формування і розвиток суспільства на основі прогресу наукового знання, технології суспільного виробництва. Як зазначає В. Іноземцев, "теорія постіндустріального суспільства є сьогодні єдиною соціальною метатеорією, яка повною мірою сприйнята західною соціологічною традицією" [ 68, С. 12] .

Наукова популярність та авторитет цієї теорії обумовлений і тим, що її розвиток відбувається природно, еволюційно, не допускаючи ідеологічного протиборства, не кидаючи виклик жодному із напрямів західної суспільствознавчої традиції. Спираючись на закономірності розвитку продуктивних сил, технологічних способів виробництва, вона визначає стадії суспільного розвитку, цивілізаційного прогресу. Разом із тим теорія постіндустріального суспільства не обмежується технологічним детермінізмом, забезпечує широкий погляд на розвиток постіндустріального суспільства, перехід від суспільства матеріальної продукції до його сервізації, розкриває роль і значення інформації, науки та освіти, аналізує зміну співвідношення між матеріальним виробництвом і сферою послуг, роль людини, розвиток її як особистості, перетворення праці у творчу працю і становлення нової, постматеріальної мотивації людей, розгортання демократії суспільства та удосконалення політичних систем, розвиток державного регулювання та прогнозування економіки, культури та інших сфер людської діяльності. Досвід показує, що теорія постіндустріального суспільства не протистоїть і не заперечує інших теорій, а інтегрує їх, збагачує свій зміст та методи дослідження суспільства, перетворюється на важливий і ефективний засіб пізнання тенденцій у розвитку суспільства на переломі тисячоліть [ 35, С. 15].

Усе це зумовлює необхідність вивчення й усвідомлення переваг і вад теорії постіндустріального суспільства, використання її великих можливостей у пізнанні світових тенденцій, що дозволяє збагатити стратегію і тактику здійснення завдань переходу до ринкової економіки, проводити обгрунтовану й ефективну політику трансформації суспільства.
Термін "постіндустріальне суспільство" виник ще на початку XX століття. Але тоді він використовувався не для означення нової стадії суспільно-економічного розвитку, а для протиставлення індустріальному суспільству з його глибокими суперечностями й конфліктами. Різноманітні дослідження поступово сприяли змістовому наповненню цього поняття, яке дедалі більше стало відбивати реалії сучасного життя. Тому вважається, що термін "постіндустріальне суспільство" зі змістом, наближеним до сучасного (хоч і ще далекого від нього), введений у науковий оборот у 1958 р. американським соціологом Д. Рісменом . Він ужив це поняття в назві своєї статті, що забезпечило їй широкий розголос. Тим самим Д. Рісмен певною мірою виявив розуміння внутрішнього змісту теорії постіндустріального суспільства. Попри те, що поняття "постіндустріальне суспільство" народилося в XX столітті (навіть у другій його половині), однак сама теорія постіндустріального суспільства як породження цивілізаційного прогресу сягає далеко в глибину віків. Адже якості, властиві вищій стадії суспільно-економічного прогресу, є результатом багатовікової історії розвитку людства. І інтелектуально-інформаційні технології, і знання, і їхні елементи, тобто те, на чому базується постіндустріальне суспільство, виникли разом із розвитком цивілізації і збагачувалися із зростанням продуктивних сил, науки та освіти. Утім, слід зазначити, що головний зміст постіндустріального суспільства із наростаючою інтенсивністю формувався в останні два з половиною сторіччя [ 51, С.