Основні положення структуралізму стосовно регіональних систем розвинув датський дослідник Б. Бузан. Регіональні системи він розглядає як проміжні між глобальною міжнародною і державною системами. Найважливішого особливістю регіональних систем є, з його точки зору, комплекс безпеки. Сусідні держави настільки сильно зв’язані в питаннях безпеки, що національна безпека однієї з них не може бути відокремлена від національної безпеки інших. Водночас ці держави піддаються маніпулюванню і впливу з боку великих держав. На основі цієї методології датський учений М. Мозафарі здійснив аналіз структурних змін, які відбулися в Перській затоці в результаті іракської агресії проти Кувейту, а потім розгрому Іраку фактично американськими військами. Він зробив висновок про переваги структуралізму в порівнянні з іншими теоретичними напрямами в міжнародних відносинах. Разом з тим М. Мозафарі показав і слабкі сторони неореалізму, серед яких положення про вічність і незмінність таких характеристик міжнародної системи, як її “природний стан”, баланс сил, статичність тощо. Можна констатувати, що недоліки неореалізму, як й інших теоретичних напрямів, далеко не завжди можна виправдати. Ці концептуальні побудови часто нездатні відобразити радикальні зміни на світовій арені. Така невдоволеність станом і можливостями науки про міжнародні відносини привела до виникнення соціології міжнародних відносин як самостійної дисципліни й теоретичного наукового напряму [ 21, С. 23].

Концепція транснаціоналізму виникла на грунті критики класичних засад політичного реалізму. При цьому “транснаціоналісти” об’єднали прихильників різних течій, зокрема теорії інтеграції та взаємозалежності. Основні ідеї транснаціоналізму були викладені в книзі американських учених Дж. Ная і Р. Коохейна “Транснаціональні відносини та світова політика”. Вони обгрунтували ідею, згідно якої політичний реалізм і властива йому етатистська парадигма не відповідають характеру й основним тенденціям міжнародних відносин і їх треба відкинути. Міжнародні відносини виходять далеко за рамки міждержавних взаємодій, а тому держава як міжнародний актор позбавляється своєї монополії. Транснаціоналізм сприяв усвідомленню низки нових явиш і тенденцій у міжнародних відносинах. Так, прихильники теорії інтеграції в замін концепції балансу сил активно поширюють формулу “від балансу сил до балансу інтересів” (Девід Мітрані). Саме “баланс інтересів” проголошується основоположним принципом взаємодії суб’єктів міжнародного життя. Тут проявляється прагнення пояснити суперечності та конфлікти сучасного світу його недосконалістю. Передовсім недосконалістю структур державного спрямування, який має егоцентричний характер і не враховує загальнолюдську потребу до єднання. Однак спеціалісти більш плідним вважають підхід, який розглядає силу та інтерес не як протилежні поняття, а як такі, що доповнюють одне одного. Поширеною в рамках транснаціоналізму є концепція “взаємозалежності”. Її прихильники визначають процес посилення взаємозв’язків у сучасному світі як результат “одностайності людської природи - особливо її ірраціональної, емоційної, підсвідомої верстви”. При цьому головний акцент робиться на можливі небезпечні наслідки ядерної війни, що веде до необхідності формування єдиного світу, бо інакше не буде ніякого. Недаремно А. Тойнбі наголошував, що для відвернення небезпеки війни потрібно об’єднати людство. Для цього необхідно організувати його у вигляді “всесвітньої федерації”, ліквідувавши державний суверенітет як “головну перешкоду на шляху злиття людства в одне ціле”. Інші прихильники даної концепції акцентують увагу на сучасній техніці як головній рушійній силі процесу взаємозалежності. У цьому контексті Дж. Розенау зауважував: “Сучасна наука і технологія підірвали простір і час і таким чином посилили взаємозалежність у світі політики”. Ще далі пішов відомий політолог З. Бжезінський, який вважав, що посилення взаємозалежності веде до формування нової моделі міжнародних відносин. У її рамках державний суверенітет втрачатиме значення, а набиратиме силу тенденція “глобального політичного процесу”. Фактично це означає, що єдиним сумісним інтересом усіх міжнародних суб’єктів стає виживання і розвиток людства в обстановці викликів з боку глобальних проблем і кризи цивілізації. Тому необхідно вести пошук відповідних засобів і розробку нових стратегій на глобальному, регіональному і субрегіональному рівнях. У цілому можна погодитися з висновком українських політологів В. Шахова і В. Мадіссона, що концепція взаємозалежності в контексті транснаціоналізму є своєрідною інновацією так званої теорії конвергенції, яка особливо була поширена на Заході в період “холодної війни”. Зміст теорії полягав у прагненні довести, що в період НТР між різними за своїм суспільно-політичним ладом країнами існує значно більше схожих рис, ніж розбіжностей. Причому НТР, що охоплює всі індустріально розвинені країни, сприяє дальшому поширенню цих схожих рис і веде до постійного зближення передових країн на шляху до створення єдиного постіндустріального суспільства. Разом з тим не можна не помітити, що, подібно до класичного ідеалізму, транснаціоналізм має схильність до переоцінки справжнього значення тенденцій, які свідчать про зміну характеру міжнародних відносин [ 30, С. 75-77].

Політичний ідеалізм ще кваліфікується як утопізм і його базова ідея – переконання про необхідність і можливість покінчити з світовими війнами та збройними конфліктами між державами шляхом правового регулювання і демократизації міжнародних відносин, поширення на них норм моралі та справедливості. Звідси, прихильники політичного ідеалізму виступали за створення системи. Ідеалістична традиція в теорії й на практиці знала своє втілення у розробленій американським президентом В. Вільсоном програми створення Ліги Націй, у договорі про відмову застосовувати силу в міждержавних відносинах – пакт Бріана – Келлога (1928 p.), у відмові США від дипломатичного визнання змін, що досягнуті за допомогою сили, – доктрина Стаймсона (1932 p.), у діяльності держсекретаря США Дж. Даллеса і помічника президента США з питань національної безпеки З. Бжезинського, президентів США Дж. Картера (1976 – 1980) і