Якщо етапи багатополюсності і двополюсності, які вже завершились, можуть слугувати об'єктами всебічної історичної оцінки, то нинішній етап яв-ляє собою об'ємний малодосліджений простір, що піддається динамічним змінам у структурі міжнародних від-носин і більш широкій сфері світового розвитку. Тому для проникнення у суть змін, які відбуваються та які очікуються, потрібні не тільки знання їх поперед-ньої історії. Не менш важливе дослі-дження всього неординарного, нетра-диційного, що випливає з минулого, пов'язане з виникненням і станов-ленням нового світоустрою, але ніяк не може бути простою його екстра-поляцією[ 69, С. 8-10] .

Передвісником майбутніх змін у міжнародному житті став сам початок нинішнього етапу структурної трансфор-мації. Зруйнувалася одна з двох опор двополюсності. Зруйнувалася зненацька - причому для обох сторін великого протистояння. Власне, у широкій істо-ричній перспективі зникнення антаго-ністичної структури міжнародних відно-син не повинно сприйматися як щось неочікуване. Непередбачуваними були конкретні обставини і терміни дезінте-грації двополюсності. Модель подібної структурної трансформації раніше не зустрічалась. Кінець першої двополюс-ності настав з військовою перемогою одного полюса над іншим внаслідок світової війни, а друга зруйнувалась внаслідок стагнації і розпаду тоталітар-ної радянської наддержави та її імперії [ 67, С. 15-17] .

Глобальна структура міжнародних відносин перетворилася в настільки велику та самодостатню величину, що набула значної інерційності. Навіть такий руйнівний удар, як розпад дво-полюсності, не привів її до хаотичного стану, хоча й не викликав автома-тичного одномоментного «переклю-чення» на багатополюсний режим.

Нова історична епоха піднімає міжнародні відносини на вищий ступінь структурного устрою. На глобальному рівні зростає цілеспрямованість їх організації, а на регіональному і нижчих рівнях - диференціація. Стійкість структури, що зміцнюється, в цілому поєднується зі зростаючою гнучкістю її адаптації до умов світового буття, які змінюються. Нарощується потен-ціал і вдосконалюються механізми для спільного вирішення центральних проблем сучасності і разом з цим розширюється поле для конкуренції й багатофункціонального використання міжнародних відносин, У світі скла-даються нові співвідношення й роз-становка полюсів, взаємодія їх за правилами, які, у більшості, відрізня-ються не тільки від реалій двопо-люсності, але й від багатополюсності усіх попередніх періодів. Таким чином протягом століття трансформація глобальної структури міжнародних відносин здійснила повний цикл. Від багатополюсності, що склалася до кінця XIX століття, вона пройшла через дві двополюсності, які загрожували завершитись однополюс-ністю, і до кінця XX століття повер-нулася до багатополюсності. Проте відбулися не прості повернення на кола свої. Вичерпала себе «структурна тріада» - циклічна зміна полюсності міжнародних відносин. У новій історич-ній епосі не залишилось місця для глобальної двополюсності і, тим більш, для однополюсності. Єдиним типом міжнародно-політичної організації у всесвітньому масштабі в сучасному XXI столітті стала багатополюсність [ 62, С. 21- 24] .

Аргументи «за» чи «проти» багатополюсності безпред-метні. Не можна розглядати міжна-родні відносини як поступливий мате-ріал, якому слід надати ту або іншу бажану форму. Структурна перебудова об'єктивно зумовлена й мало залежить від суб'єктивних політичних установок і специфічних інтересів держав. По-добається чи не подобається комусь багатополюсність, на сьогодні і на най-ближче майбутнє їй немає альтер-нативи.

Якщо й були сумніви з цього приводу, то їх розвіяла іракська криза 2003 року. Викликаний нею розклад політичних сил на світовій арені не зі всією очевидністю продемонстрував багатополюсний характер сучасних міжнародних відносин. Як наслідок, саме цей тип полюсності зміцнив своє домінування у світі, показав нереаль-ність встановлення американської однополюсності чи відтворення дво-полюсності. Після війни в Іраку між-народна спільнота стала більш взаємо-залежною та різноманітною.

У багатополюсності є величезний резерв для становлення, розвитку та вдосконалення протягом, як мінімум, сучасного століття. Незважаючи на притаманні їй вияви поліцентризму, ця глобальна структура поступово зміц-нюється у разі інтеграції світу в єдине ціле. Відкривається широкий простір для структурного різноманіття, яке відповідає вимогам діяльності між-народної спільноти, що ускладню-ються. Відбуваються водночас і зміц-нення глобальної цілісності, і диферен-ціація регіональних і двосторонніх взаємозв'язків.

Багатополюсність перетворюється в інваріантну структуру глобальної системи міжнародних відносин. Будь-яка система не може існувати без постійного самоперетворення. Завер-шення одного типу історичного роз-витку міжнародних відносин не означає закінчення поступального руху. Услід за якісним оновленням іде кількісне накопичення, а потім - наступний якісний стрибок. Закономірності як всередині, так і позасистемного роз-витку диктують неминучість подальшої структурної модифікації міжнародних відносин. Важко припустити, коли та якій трансформації знову піддасться гло-бальна структура. Обличчя світу навіть не дуже віддаленого майбутнього ледве прозирає крізь призму нинішніх суперечностей та мінливих тенденцій. Каркас багатополюсного світоустрою, що складається, будучи вже достатньо стійким, аби протистояти багатьом за-грозам, все ще цілком не застрахо-ваний від дестабілізації [ 74, С. 14-16] .

Таким чином вплив теорії міжнародних відносин Р. Арона доводить, що глобальна геополітична, економічна, соціокультурна взаємодія на сучасному етапі характеризується „силовою домінантою". Це ми можемо простежити, навівши приклад подій в районі Перської затоки, а також в Югославії та Афганістані, які свідчать, що однополюсний світ став навіть небезпечнішим, ніж двополюсний у часи „холодної війни". Наявність значної воєнної сили та демонстрація рішучості її використання в односторонньому порядку в будь-якому районі земної кулі розглядається як необхідна умова захисту інтересів