є ворожий намір , а не почуття ворожості . Залишається безсумнівним бажання розбити ворога , війна вважається виграною тільки тоді , коли супротивник підкорюється волі переможця. Початковим елементом війни є ворожість , воєнна акція є другим елементом, що включає в себе гру ймовірностей і випадковостей . Третій елемент : війна – це акт політичний, вона виникає з політичної ситуації і є результатом політичних мотивів [ 3, С. 92-95] .
Щодо могутності сили, як засобів зовнішньої політики , Р. Арон визначає могутність, як спроможність , робити , виробляти або руйнувати. Могутність на міжнародній сцені спроможність одного політичного утворення накидати свою волю іншим таким утворенням. Одне слово, політична могутність – не абсолют, а відношення між людьми. Всяка міжнародна політика передбачає зіткнення воль , тому що вона визначається взаєминами між суверенними державами , які прагнуть усе вирішувати вільно. Ці спільноти за самою своєю суттю є суперниками , оскільки на кожній з них відбиваються дії інших, а отже кожна неминуче підозрює у ворожих до неї намірах. На думку автора такі поняття як могутність і влада часто змішуються . Це пояснюються тим , що діяльність державця є неоднозначна, вона не відбувається у одному універсумі , залежно від того куди вона спрямована, вона має тенденцію впливати на поведінку інших людей. Той, хто владарює за допомогою законів , більшою або меншою мірою зберігає могутність , тобто спроможність накидати свою волю іншим за допомогою впливу, який він має на своїх партнерів, своїх суперників або своїх підлеглих, завдяки престижеві яким він користується у широких колах. Теорія зовнішньої політики припускає, що її рушійні елементи - політичні утворення – не маючи над собою ані арбітра , ані закону вважають війну за цілком можливий засіб розв”язання наявних проблем , а звідси розрахунок сил , без чого поведінка політичного утворення , якому загрожує агресія , була б логічно невиправданою [ 3, С. 210-216] .
Відносно елементів могутності Р. Арон виділяє наступні :
прстір, що його займає те чи інше політичне утворення ;
наявні матеріальні ресурси і знання, яке дає змогу перетворювати ці ресурси на зброю, кількість людей і вміння перетворювати їх на солдатів;
спроможність до колективних дій , куди ми включаємо організацію армії, дисципліну, якій підкоряються ті хто воює, якість цивільного управління та військового командування в часи миру і війни , а також солідарність громадян перед лицем випробування, як у годину успіхів так і у годину невдач .
На думку Р.Арона ці три терміни , у своєму абстрактному вираженні , вміщують у собі всю сукупність необхідних характеристик, оскільки вони еквівалентні такому висловлюванню : могутність спільноти залежить від сцени , на якій їй доводиться діяти , та ї спроможності використовувати ресурси , матеріальні і людські , що вона має у своєму розпорядженні. Отже середовище, ресурси, колективні дії – такими , очевидно, є детермінанти могутності, незалежно від того в якому сторіччі це відбувається і хоч би якими були модальності колективного суперництва між політичними утвореннями. Цітри терміни однаково вартісні при аналізі могутності на всіх рівнях, від тактичного щобля невеличких політичних утворень до стратегічного рівня , де воюють між собою мільйони армій , та до рівня дипломатичного, на якому постійно суперничають держави [ 3, С. 72] .
Згідно з цією специфічною природою суб’єктами міжнародних відносин виступають такі традиційні актори, як держави та недержавні учасники. До недержавних учасників міжнародних відносин належать наддержавні інститути та міжнародні організації. Природа такого традиційного актора міждержавних відносин, як держава, визначається політичним режимом, формою державного устрою, типом економічних відносин, характером соціальних відносин у суспільстві. За цими ознаками визначається тип держави. Кількісним виміром держави є її могутність. Могутність, у свою чергу, визначається багатьма критеріями: економічним та військовим потенціалами, природними та трудовими ресурсами, рівнем розвитку науки і культури, досягненнями в галузі високих технологій, рівнем соціальної стабільності [ 3, С. 99] .
Іншими словами, могутність держави є показником того, які сили ця держава має у своєму розпорядженні і якою мірою вона може їх застосувати у відносинах з іншими державами чи недержавними учасниками міжнародних відносин. На підставі цього критерію держави прийнято поділяти на наддержави, великі держави, середні держави і мікродержави. Наддержави прийнято виділяти за ознакою їх здатності спричиняти вплив на умови існування всього людства. Наддержава не може зазнати поразки від будь-якої іншої держави чи коаліції, якщо в таку коаліцію не входить інша наддержава. Ознакою великих держав є їх здатність здійснювати суттєвий вплив на світовий розвиток. Незважаючи на претензії таких держав відігравати домінуючу роль у світі, їх реальні можливості обмежують цю роль окремим регіоном чи окремою сферою міждержавних відносин на рівні регіону. Середні держави здатні спричиняти значний вплив на своє близьке оточення, але такий вплив не виходить за межі одного регіону. Малі держави мають достатньо сил для забезпечення свого суверенітету, територіальної цілісності та незалежності, але їх вплив на найближче оточення надзвичайно слабкий. Мікродержави у принципі не здатні захистити свій суверенітет власними силами. Узагальнюючим синтетичним критерієм є класифікація акторів міжнародних відносин за типом і могутністю держав. За цим критерієм держави поділяються на імперії і національні держави. Відносини ж визначаються кількістю їх суб’єктів, характером взаємозв’язків між ними. Найбільш простими і зрозумілими є суто фізичні чи географічні параметри держави: