Аналіз міжнародного досвіду показує, що країна матиме істотний вплив на поведінку свого опонента, коли вона переважає його за своїм потенціалом у два і більше рази. Більшу здатність впливати на поведінку опонента має перевага саме у військовому потенціалі. І це не дивно, оскільки військова сила по природі своїй призначена для здійснення примусу. Хоча при цьому слід зважати на те, що військова сила формується на відповідній матеріальній базі, яка, в свою чергу, залежить від економічного потенціалу держави. Роль військової сили в політиці тієї чи іншої держави визначається характером її національних інтересів.Тому національні інтереси країн–суб’єктів повинні розглядатись як один з важливих критеріїв. Не випадково, що характер національних інтересів є одним з критеріїв класифікації держав на наддержави, великі і малі держави [ 3, С. 157] .

Національні інтереси наддержав мають глобальний характер і спрямовані на досягнення повного домінування у світі в усіх сферах міжнародних відносин. Національні інтереси великих держав теж мають глобальний характер, але вони спрямовані на досягнення повного домінування тільки в певному регіоні або в окремій сфері міжнародних відносин. Національні інтереси середніх держав мають регіональний вимір і пов’язані із забезпеченням певного впливу на суміжне міжнародне оточення або суміжні субрегіони. Національні інтереси малих держав мають виключно внутрішню спрямованість. Національні інтереси, як випливає з їх визначення, є тим інтегрованим критерієм, який визначає поведінку країни–суб’єкта в певній системі міжнародних відносин, а тому обумовлює характер самих відносин [ 3, С. 358-362] .

Система міжнародних відносин має певну ієрархічну структуру. Становище тієї чи іншої країни в цій ієрархії і визначає її поведінку у відносинах з іншими країнами. Ця ієрархічна структура є досить динамічною, тому місце країни в цій ієрархії може змінюватись. Проте, згідно з визначеними критеріями, сьогодні досить динамічно формується структура, що являє собою ієрархію однополюсного світу, вищий рівень якої становить одна наддержава. Другий рівень становлять провідні держави світу, так звані великі держави, які утворюють багатополярну систему на регіональному рівні. Третій рівень становлять середні держави, і, відповідно, найнижчий рівень цієї структури – малі держави. Згідно з цією ієрархією, можна виділити цілу систему симетричних та асиметричних відносин. Симетричні відносини встановлюються між країнами одного рівня ієрархії, тобто між малими країнами, між середніми державами, між великими державами. Відповідно, асиметричними будуть вважатися відносини між державами, які займають різні рівні в ієрархії міжнародних відносин. Це відносини між наддержавою та іншими державами, відносини між великими і середніми державами, відносини між великими і малими державами, відносини між середніми і малими державами. Застосування такого структурно-ієрархічного підходу дає можливість виявити характер відносин. Відносини конфронтації характеризуються наявністю гострих антагоністичних суперечностей між державами. Інтереси країн, що мають такі відносини, вирізняються безкомпромісним, непримиренним характером. При конфронтаційних відносинах країни – суб’єкти цих відносин перебувають або в стані війни, або в стані, який визначається як військово-політична криза [ 3, С. 362] .

Відносини мирного співіснування характеризуються наявністю цілого комплексу суперечностей між державами – суб’єктами, переважна більшість яких не має антагоністичного характеру. Відносини співробітництва виникають за наявності певних спільних інтересів між державами-суб’єктами в окремих сферах чи галузях, хоча при цьому не виключається також наявність гострих суперечностей між ними. Відносини партнерства характеризуються відсутністю істотних суперечностей між державами та наявністю обопільної зацікавленості у взаємовигідній співпраці в різних галузях національної безпеки й оборони. Партнерство передбачає наявність спільної проблеми та спільного підходу до її розв’язання. Воно також обумовлює бачення спільних шляхів реалізації національних інтересів країн-партнерів та узгодженість позицій і дій щодо розв’язання певних спільних проблем. Водночас при відносинах партнерства країна залишає за собою право вести самостійну політику і мати самостійну позицію, яка може відрізнятись чи мати суттєві розбіжності з позицією її партнера. Відносини партнерства не передбачають створення спільних органів та жорсткої координації дій. Головним критерієм для визначення стратегічного партнерства слід вважати спільність стратегічних інтересів. Стратегічні інтереси мають довготривалий характер. Реалізація таких інтересів спричиняє вирішальний вплив на внутрішній розвиток країни, її зовнішньополітичний та військово-політичний курс. Такі інтереси пов’язані насамперед із забезпеченням тими ресурсами, які необхідні для підтримання життєдіяльності суспільства та розвитку країни. До них належать: забезпечення енергоносіями, продовольством та іншими видами стратегічної сировини і природних ресурсів, безпечний доступ до життєво важливих регіонів світу, національна безпека країни. Стратегічне партнерство відповідає цьому критерію в тому разі, якщо ці інтереси обопільні. Коли ж одна країна має такі інтереси, а інша – ні, тоді їхні відносини можна охарактеризувати як “стратегічна залежність”. При цьому стратегічні інтереси обох країн повинні обов’язково збігатися, а