Критика ідеалістичної ілюзії не є тільки прагматичною, вона є й моральною. Ідеалістична дипломатія часто впадає в фанатизм, вона ділить держави на добрі й погані, на мирні та войовничі, вона уявляє собі мир таким, що йо-го можна домогтися шляхом покарання перших та тріумф других. Сподіваючись порвати з політикою сили, вона перебільшує її шкоду. Чи то держави дотримую-ться своїх принципів і, посилаючись на привід покарання агресорів, ведуть війну до переможного кінця, чи то, коли це зачіпає їхні інтереси або ускладнюються об-ставини, вони покладаються на зручну нагоду. Сполучені Штати не завагалися «втрутитись у внутрішні справи Колумбії», щоб спричинити або посприяти утво-ренню держави Панама, готової надати їм вічний суверенітет на зону каналу. Щоб домогтися (несправедливо) російської інтервенції проти Японії, Ф. Д. Рузвелт згодився з вимогами Сталіна, навіть з тими, які можна було вдовольнити тільки на шкоду китайського союзника (уряд якого, щоправда, не виступав проти цих концесій).

Держави, які вступили в нескінченне змагання, в якому розігрується саме їхнє існування, не поводяться однаковим чином повсякчас, але вони й не поділяються раз і назавжди на добрі та погані. Рідко буває так, щоб усі несправедливості були по один бік і щоб один табір був чистий. Наш перший обов'язок — не тільки по-літичний, а й моральний — полягає в тому, щоб побачити політику між націями такою, якою вона є насправді, аби кожна держава, цілком законно заклопотана своїми інтересами, не була засліпленою щодо інтересів інших держав. У сумнів-ній битві, в якій права держав-учасниць не є однозначними, але в якій зрідка якась з учасниць не має жодної провини, найкращою поведінкою — найкращою щодо вартостей, які сам ідеаліст волів би втілити в життя,— є та, яка керується розважливістю. Бути розважливим означає діяти згідно з певною обставиною та конкретними даними, а не керуючись духом системи чи пасивно дотримуючись якоїсь норми або лженорми, це віддати перевагу обмеженню насильства перед по-каранням так званого винуватця або перед так званою абсолютною справедливіс-тю, це поставити перед собою конкретні досяжні цілі, які б відповідали віковому законові міжнародних відносин, а не обмеженим цілям і, можливо, позбавленим значущості, таким, як-от: «світ, де демократія була б у безпеці», або ж «світ, з якого зникла б політика сили».

Дві цитати показують аналогічну концепцію по-зиції, водночас сприятливої для миру (або обмеження війни) й відносної мораль-ності, на яку здатні держави: «Ми маємо бути садівничими, а не механіками в на-шому способі підходу до світових справ». І далі: «Це завдання світового миру як-найкраще розв'язати не шляхом вживання жорстких юридичних заходів, а радше шляхом застосування традиційних засобів політичної обачливості. Джерела між-народної напруженості ніколи не бувають загальними; це завше є окремі випадки. Вони повсякчас почасти непередбачувані. Якщо ми хочемо ізолювати й ефектив-но обмежувати конфлікти, що виникають, треба почасти підходити до них з погля-ду історичної справедливості, а також почасти не втрачаючи з поля зору співвід-ношення сил. Не забуваймо, що такі конфлікти звичайно зачіпають людей зі слаб-кими нервами, якнайбурхливіше збуджуючи їхні політичні емоції. Мало людей матимуть колись абстрактну святобливість до принципів міжнародного права, лю-дей, які здатні погамовувати пориви, що їх спроможна викликати війна».

Людина втілює своє покли-кання тільки в державі й через державу, а держави реалізують свою сутність тіль-ки через захоплення одні одних, тож війна є не варварством, а священним випро-буванням, що справедливо керує долею народів. Що ж до виправдання національного інтересу, то воно подекуди має протиле-жне значення. Під приводом покарати агресора якась держава веде війну до кінця, до цілковитого знищення ворожої їй держави, настільки аморальної, на-скільки вона вважає себе моральною, настільки егоїстичної, що вона гадає, ніби сама дотримується трансцендентного принципу. Інакше кажучи, якщо реалісти доходять того самого висновку, що сила повинна застосовуватися тільки задля національної політики,— то це не тому, що вони мають намір зіста-вити з колективним егоїзмом священну цінність, а тому, що гаданий ідеалізм, на їхню думку, чи то приховує силове волевия-влення, тим більше небезпечне, що воно не усвідомлює саме себе, чи то зазнає ка-тастрофи, позаяк