4.2. Бікамеральна структура парламенту: історія,

сучасність та умови впровадження в Україні.

Важливою характеристикою парламенту є його структура, яка справляє значний вплив на рівень ефективності діяльності парламенту, здатність відображати соціальні і політико-територіальні процеси, що існують у суспільстві. Аналізуючи організаційні моменти діяльності парламенту, особливості їх регулювання потрібно приймати в полі зору той факт, що парламент складається з особливостей, які представляють тією чи іншою мірою інтереси населення і партійних структур. Іноді вирішальну роль у прийнятті парламентського рішення відіграє спікер парламенту або голова палати. Отже, структуру і організацію парламентів світу загалом і парламенту України зокрема необхідно розглядати через призму особистості.

Аналізуючи структуру парламентів країн світу, ми спостерігаємо значну питому вагу двопалатних парламентів, більше того, що стосується Західної Європи, то Ж. Зіллер називає однопалатні парламенти відхиленням від європейської традиції. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС.: Порівняльний аналіз. – К., 1996. – с. 76 Необхідність подвійного представництва, на думку Ж. Зіллера, пов’язана з соціальною чи географічною різноманітністю, супроводжується, як правило, ідеєю, згідно з якою законодавча процедура, котра вимагає участі двох палат, є гарантією гласності, врахування позицій меншості. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС.: Порівняльний аналіз. – К., 1996. – с. 76

Історія та причини запровадження двопалатної структури парламентів в різні часи були різними. Бікамеризм як явище своїми витоками сягає стародавніх часів. Першими прообразами сучасних бікамерійських парламентів були Народні збори і Рада чотирьохсот у Афінах, Народні збори і Сенат у Римі.

Виникнення професійного двопалатного парламенту і його поширення в світі пов’язується з Англією, в якій у свою чергу запровадження двопалатної структури парламенту пов’язане з пошуком соціальних компромісів, більш справедливого і рівноправного представлення в законодавчому органі інтересів різних соціальних верств.

Бікамеральна система Англії стала інструментом відповіді на тиск демократії, на прийняття загального виборчого права.

Досвід початкового періоду існування парламентів свідчить про те, що двопалатність стала відображенням соціальних, насамперед класових, компромісів між буржуазією і феодалами. З досягненням більшої соціальної однорідності суспільства двопалатна структура стала слугувати вдосконаленню законодавчої процедури, підвищенню якості законодавства.

У інші часи на двопалатність найбільшим чином впливає як форма державного устрою, так і потреба оптимізації нормотворчої діяльності парламенту.

Найбільш важливим фактором запровадження чи відмови від бікамеральної системи парламенту слугує устрій держави. Так це чи ні, спробуємо переконатися на аналізі існування двопалатних парламентів в унітарних і федеративних державах.

Існування двопалатності найперше пов’язують із федеративними державами як системою представництва суб’єктів федерації на найвищому державному рівні.

В унітарних державах впровадженням бікамеральної системи парламенту слугує кілька аргументів, серед яких аргументи щодо політичного впровадження існування другої палати – як необхідності додаткових важелів рівноваги при прийнятті парламентських рішень та представництва окремих верств населення, запобігання монополізації у прийнятті політичних рішень, а також представництва територіальних структур країни (Іспанія, Франція, …). Останнє стосується представництва територіальних колективів і громад. Хоча, за висновками деяких Європейських правознавців, існування більшості других палат парламентів зумовлене історичними традиціями, заморожуванням перегляду конституції, сприйняттями другої палати як палати престижу, палати-притулку, резервної палати. Азнар М. Збереженя основ одночасно зі змінами. // День. – 2000. – 2 серп.

Які переваги і недоліки сучасного бікамеризму називає наука конституційного права?

До переваг слід віднести:

1) створення умов для більш політичних виважень рішень, більш вимогливого і досконалого опрацювання проектів законодавчих актів. Палати виступають одна щодо одної як експертні установи, образно кажучи, є своєрідним касаційним судом з перевіркою всіх обставин у справі. Це дає змогу виявити хиби, допущені іншою палатою, до винесення остаточного рішення, що не зумовлює ймовірного перегляду вже затвердженого рішення у разі однопалатного парламенту;

2) збалансування політичних різновекторних сил у парламенті, що у свою чергу збалансовує політичні інтереси у суспільстві. Кожна з палат намагатиметься бути “кращою” з точки зору відповідності рішень, що приймаються, інтересам і потребам народу. Політична оцінка діяльності однієї палати парламенту буде доповнена додатковою політичною порівняльною оцінкою з точки зору діяльності другої палати. В цьому випадку навіть політичне або особистісне протистояння між членами палат може сприяти поширенню контролю за діями парламентаріїв, стримуванню їх від зловживань та обмеженню свавілля;

3) оптимізація діяльності палат з огляду на зменшення кількості членів палати і тим самим створення умов для конструктивного обговорення питань та прийняття рішень. Існує пряма залежність ефективності прийняття рішень колективного органу від кількості його учасників. Більша кількість, як правило, за однакових інших умов, веде до ускладнення процесу обговорення і більшої тривалості у часі на прийняття одного рішення;

4) більша публічність і прозорість процедури обговорення та прийняття рішень, оскільки ці рішення проходять у кілька етапів і тим самим стають більш доступними для публіки та преси. Однопалатний парламент є більш кулуарними і потрібні додаткові заходи з тим, щоб забезпечити прозорість законодавчої процедури.

З-поміж недоліків сучасного бікмеризму можна назвати:

1) ускладнення законодавчої процедури обговорення і прийняття проектів законодавчих актів;

2) більша громіздкість діяльності парламенту в цілому, створення штучних перешкод на шляху оптимального прийняття рішень. За цієї ситуації виникають можливості для усунення парламенту з політичної арени і переведення процесу прийняття політичних рішень на рівень виконавчої влади, що веде до ослаблення представницької влади в цілому та посилення авторитарних методів правління;

3) можливість політичного розмежування всередині парламенту за векторами – верхня-нижня палата, також виникнення політичних осей палат парламенту – уряд, палата парламенту – глава держави. В цьому випадку виникає штучне протистояння між палатами і створюються умови