Таким чином, теоретико-правові дослідження та світовий конституційний досвід свідчать: для того, щоб бути виправданою, двопалатна система парламенту має грунтуватися на специфіці повноважень другої палати або ж ця друга палата повинна мати відмінну від першої палати роль. Звуження і наближення правил виборів другої палати до правил виборів першої палати означає можливість втрати демократичного представництва і як результат – зниження легітимності цієї палати. Відсутність відмінностей у процедурі прийняття рішень в остаточному підсумку також може призвести до суто декоративної ролі другої палати.

Які потрібні умови для запровадження двопалатної структури парламенту в Україні та які можливі негативні наслідки такого кроку?

На мою думку, умовами існування другої палати можуть бути такі:

1) верхня палата має грунтуватися на представництві регіонів та територіальних громад. Це представництво має бути відображене у чіткій виборчій системі, що давала б змогу убезпечити від впливу політичних партій. Відображення у законодавчій діяльності регіональних інтересів та інтересів громад може стати стабілізуючим чинником української державності, легальним джерелом впливу регіональних еліт на вибір політичного курсу. Тим самим може бути досягнутий більш високий рівень стабільності політичної системи держави;

2) відповідно до призначення другої палати має бути визначене коло її повноважень, які не перетиналися б з повноваженнями першої палати. Це означає, що за моделлю структури українського парламенту могла б будуватися на засадах нерівноправного (еганітарного) бікамеризму. До повноважень другої палати мало б бути віднесене вирішення питань регіонального характеру, призначень та інших персоналій. До повноважень першої палати слід було б віднести вирішення питань прийняття бюджету, встановлення податків; перша палата повинна була б мати пріоритет у законодавчому процесі, себто мати право на остаточне затвердження законів у разі виникнення суперечностей з другою палатою.

Запровадження двопалатної структури парламенту в Україні може мати й негативні наслідки:

1) уповільнення темпів економічної, соціальної та правової реформ, оскільки двопалатна структура парламенту може призвести до уповільнення темпів роботи органу законодавчої влади. Це один із найбільш важливих негативних наслідків запровадження двопалатної структури парламенту, які буде важко нейтралізувати шляхом внутрішньої оптимізації діяльності парламенту;

2) створення двопалатної структури парламенту може стати штучним кроком до запровадження “згоди” квазіфедералістської структури парламенту і як наслідок – до посилення федералістських устремлінь регіонів. При цьому слід мати на увазі, що досягнення мети посилення політичної ваги і як наслідок – забезпечення представництва інтересів регіонів та територіальних громад можливе не через політичне представництво, а через надання додаткових повноважень законом органам державної влади та місцевого самоврядування регіонального рівня. Цей шлях є досить швидким і ефективним, не має прогнозних негативних наслідків;

3) можна також прогнозувати, що у разі впровадження двопалатного парламенту відбуватиметься подальша політизація відносин між гілками влади, в результаті чого центр політичної влади буде зміщений у бік виконавчої влади;

4) слід очікувати процедурно-процесуальних ускладнень у діяльності обох палат, посилення внутрішніх апаратних суперечностей, особливо на початковому етапі в результаті як об’єктивних, так і суб’єктивних обставин: недосконалості процедур узгодження, відсутності досвіду подолання розбіжностей між позиціями палат, а також браку досвіду щодо цивілізованого вирішення політичних питань більшою кількістю незалежних суб’єктів.

5) за можливого загального скорочення кількісного складу парламенту слід очікувати збільшення витрат на утримання парламенту в цілому за рахунок необхідності підтримання діяльності другої палати, збільшення витрат на аппарат другої палати.

Нейтралізація негативних наслідків запровадження двопалатної структури парламенту зумовлює необхідність поглибленого теоретико-правового осмислення всіх інституціональних, політичних та інших фактів, що супроводжуватимуть цей процес.

4.3. Соціальне призначення українського парламентаризму

в умовах становлення правової держави.

Визначити новітню роль українського парламентаризму досить складно, оскільки період, який переживає Україна, є періодом політичної і соціальної нестабільності, пошуків удосконалення державно-правового ладу, вироблення і кристалізації державницьких ідей. Це період політичних конфліктів, ідеологічних протистоянь, глибокої соціально-економічної кризи, що негативно позначається на всіх державних інститутах влади.

Слід найперше сказати про недостатньо високий рівень політичної єдності у суспільстві, відсутність цілісної ідеологічної національної програми розвитку суспільства, яка у новій Конституції України сформульована лише в загальних рисах. Не сформульовані світоглядні підвалини суспільного розвитку і розвитку економічної та політичної системи. Позначилися негативні тенденції й на практиці побудови держави та здійсненні соціально-економічних перетворень. Зарубіжний досвід у цій сфері використовується більшою мірою формально механічно.

В Україні цивілізований парламентаризм лише формується. Нові форми здійснення законодавчої влади запроваджуються дуже непросто.

Цілком закономірно, що в таких умовах надії багатьох людей покладаються на парламент. Від сучасного парламенту очікують підвищення його ролі у забезпеченні позитивної і соціальної стабільності суспільства. Частина людей розглядає парламент як інститут, здатний до запровадження таких змін у суспільстві, які є об’єктивно необхідними, назрілими, як інститут відновлення суспільної стабільності, інша частина – як неефективний інститут державної влади, що не встигає за змінами і гальмує поступальний розвиток суспільства. Ось чому існує гостра потреба наукового узагальнення соціальної ролі та значення парламенту у нашому суспільстві, його найважливіших завдань на сучасному етапі.

З’ясування ваги парламенту в суспільстві, статусу народного депутата України – не просто теоретична проблема. Це – основні цінності кожної розвинутої країни. Від усвідомлення важливості вивчення поставлених питань залежить рівень демократизації суспільства. Тобто, від того, наскільки український народ розуміє роль народного обранця, залежить, який шлях обере народ для подальшого розвитку своєї держави: чи відсторониться від вирішення складних регіональних, соціально-політичних та інших проблем, чи стане повновладним співучасником вибору влади і контролю за нею.

Які ж тенденції спостерігаються у зміні бачення і ролі українського парламентаризму у суспільному житті