Висновок

Парламентаризм як суспільне явище і форма парламентського правління є вагомим надбанням цивілізації. Непересічне значення парламентаризму полягає в тому, що він безпосередньо пов’язаний із запровадженням представницької влади та з ідеєю ве6рховенства парламенту в системі влади, яка зумовлюється принципами представницької демократії, народного суверенітету, паритету прав людини і держави. Від рівня наукового осмислення генезис парламентаризму, його природи сучасного стану, впровадження у практику діяльності держави залежить ступінь демократизації суспільства. Ідея парламентаризму сягає своїми витоками давніх часів, найпростіших форм представницького правління. Предтечами представницького правління у Київській державі були віче, боярська рада, феодальні з’їзди, які багато в чому були подібними до відповідних аналогів допарламентських інституцій країн Європи.

Парламенти є загальнонаціональними колегіальними представницькими органами державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом) і, на відміну від інших загальнонаціональних колегіальних представницьких органів – так званих установчих зборів (конституційних конвертів, асамблей), - діють на постійній основі.

Представницька природа парламентів не пов’язується лише з їх виборністю. У багатьох країнах шляхом загальних виборів заміщується пост глави держави – президента. Однак лише парламент звичайно претендує на роль своєрідного “дзеркала суспільства”. З цим пов’язана така притаманна всім без винятку парламентам риса, як колегіальність. Колегіальність порядку прийняття ними різного роду офіційних рішень.

Парламенти – це виборні і колегіальні органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження у сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях – також і на рівні їхніх суб’єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівні розмежовуються на засадах. Визначених федеральною конституцією.

Діяльність парламентів визначає характер і зміст парламентаризму. Парламентаризм – це система взаємодії держави і суспільства, для якої характерними є визнання провідної або особливої і досить істотної ролі у здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального колегіального постійно діючого представницького органу. Парламентаризм не слід пов’язувати з якимись конкретними формами державного правління.

Явище парламентаризму в тій чи іншій формі властиве кожній сучасній демократичній країні, воно є історично зумовленим наслідком суспільно-політичного розвитку.

Поняття парламентаризму може вживатися як у вузькому, так і у широкому розумінні.

У вузькому розумінні парламентаризм – це державний лад, заснований на верховенстві парламенту в системі органів державної влади, наявності у парламенту виключних прерогатив і повноважень.

У широкому розумінні парламентаризм – це така система організації державної влади, яка характеризується вагомою і значущою роллю парламенту як демократичного представницького органу в системі органів державної влади та суспільстві, передбаченими конституціями активного впливу парламенту на суспільне життя, наявністю системи демократичних функцій парламенту (законодавчої, бюджетної, контрольної) та розвинутих демократичних парламентських процедур, існуванням системи механізмів взаємодії парламенту з іншими органами державної влади тощо.

Таке визначення парламентаризму передбачає можливість вивчення історії розвитку, становлення парламентаризму, його особливостей в умовах різних політичних режимів.

Характеризуючи сучасний стан парламентаризму, слід зазначити, що сам державно-правовий розвиток країн світу зумовлює необхідність певної корекції наведених оцінок ролі і значення представницьких органів. Зацікавлені у збереженні іміджу цих органів та сталості всього державного механізму в цілому, правлячі кола багатьох країн вдалися до парламентських реформ. Наприклад, було розширено повноваження представницьких органів з контролю за діяльністю органів виконавчої влади. У деяких країнах виникли нові парламентські структури – спеціальні комісії, які контролюють діяльність органів виконавчої влади. Там, де такі структури вже існували, коло їх повноважень було розширення.

Новацією є також введення в цілому ряді країн посади парламентського уповноваженого з питань прав людини, до компетенції якого входить розгляд скарг на дії органів виконавчої влади. У хоч усі ці та деякі інші нововведення не слід переоцінювати, сам факт практичного визнання їхньої необхідності є симптоматичним. Він свідчить про намагання правлячих кіл заблокувати негативні процеси в розвитку парламентаризму або, щонайменше, згладити їхні наслідки.

Важливим моментом для характеристики сучасного стану парламентаризму є й те, що представницькі органи продовжують відігравати значну роль у сфері ідеології, ідеологічного впливу на населення. В багатьох країнах парламент уособлює укорінення національної традиції, його діяльність та сприймання її населенням визначають особливості політичної культури. І це не можна не враховувати. Водночас парламенти є ареною для узгодження суперечностей і можуть використовуватись політичними партіями для активної пропаганди своїх програм та демократичної боротьби за владу.

Отже, явище парламентаризму ще не вичерпало себе, хоча надто оптимістичним було б говорити про якийсь “ренесанс” парламентаризму. Реальні процесі суспільно-політичного і державно-правового розвитку зарубіжних країн свідчать, що відбувається пристосування представницьких органів до потреб сьогодення.

На новітньому етапі історії розвитку незалежної України парламент має виконати нову роль у трансформації українського суспільства. На мою думку одним із основних завдань парламенту сьогодні є вирішення важливих самоцільно-економічних проблем країни, створення законодавчих передумов для розвитку економіки, виходу її з кризи. Має бути продовжена, однак з суттєвим коригуванням з погляду ефективності, послідовності, виваженості, законодавча політика у сфері зміцнення відносин власності, розвитку і гарантування ринкових механізмів у сфері економіки. Водночас має бути зміцнений державний контроль за ринковим середовищем, недопущена невпорядкована ринкова стихія, а також слід запобігати зловживанням через брак належних правових механізмів захисту добросовісного підприємництва. Особливо актуальним залишається завдання створення атмосфери вільного підприємництва, захисту підприємців від кримінального і державного рекету.

Парламент має продовжити трансформацію політичної системи суспільства, подальший перехід до демократичного управління суспільством. Парламент має також стати інститутом вироблення політичного курсу країни через прийняття законів, визначення напрямків розвитку політичної, економічної, соціальної систем суспільства.

Парламент має продовжити побудову