буттям, що ґрунтується на індивідуальній історичній культурі народу і нації. Народ чи нація не можуть бути рівномірно культурними. Не може й кожна окрема людина мати однакові відчуття належності до спільноти, в якій вона живе. "Нація приходить до власної самосвідомості завжди через різноманітні етапи, бере початок в одному стані, який володіє найбільш сильною душею, і поступово, при посередництві сили переживання, оволодіває душами інших. Кожну націю перед обличчям історії репрезентує меншість". Особливе, неповторне світосприйняття, яке поєднує загальнолюдське і націона-льне бачення світу, є потребою нашого часу, тому не слід забувати, що національна свідомість відтворює дійсну історію нації, інколи відривається від неї, летить на крилах фантазії у невідомі простори, знов і знов повертається до своєї основи. Отже, в житті не існує незмінного зв'язку між буттям нації і національною свідомістю. В одних історичних умовах національна свідомість відстає від буття нації, в інших, навпаки, - національне бачення випереджає історичний час, а свідомість людини відтворює дійсну історію спільності людей.
В той же час "у рамках сучасної культури індивід вже вбачає себе інтегрованим у різні теологічне організовані системи взаємодії (звичаї, ритуали), походження і первісний смисл яких нікого не цікавить. Внаслідок цього кінцеві життєві цілі лише частково потрапляють на хвилі свідомості, яка все частіше зосереджується на розв'язанні практичних питань, тобто реалізації засобів, а не цілей".
Національна свідомість є суб'єктивною за своєю природою. Тому про націю як реально існуючу і нормально функціонуючу спільноту можна говорити тільки в тому випадку, коли ознаки об'єктивні доповнюються чітко вираженою суб'єктивною, тобто саме націона-льною самосвідомістю.
"Проте соціяльна свідомість нації не є її причиною. Самосвідомість сама є твором єдности, не її автором. Єдність виводиться із стихії та плекається вихованням. Успадковане, передане, защіплене і засвоєне керує поведінкою людей найчастіше без участи свідомосте, яка щойно згодом, і то частинно, раціоналізує та вияснює існуючі форми співжиття".
В іншому випадку можна говорити тільки про етнічне походження людей, а не про їхню національну приналежність. Вже в "Іліаді" прослідковується тенденція навіть в малому відчувати себе нацією, хоча античні нації були чисельно дуже малими. "Націями були не еліни чи іонійці, а демос кожного окремого міста, замкнуте об'єднання дорослих мужчин, які зверху обмежувалися типом героя, знизу - рабами, в правовому і, таким чином, національному відношенні". Назва "елліни" ототожнювалась не з народом, а з античною культурою самої нації. Бо навіть Платон і Арістотель не уявляли собі ідеальний народ інакше, як поліс.
Є індикатори, що дозволяють досить точно визначати рівень і ступінь національної самосвідомості. Серед них - знання історії свого народу (історична пам'ять), відношення до національних традицій, символів, свят і звичаїв, особливо до мови свого етносу, почуття національної гідності і т.д. Але головними інтегруючими чинниками, очевидно, е самодистанціювання, визнання розходжень між собою і представниками осіб інших національностей і усвідомлення нерозривних зв'язків свого "я" із життям і долею даного етносу.
Як і в етнічній свідомості, провідною в національній свідомості є антитеза "ми - вони". Основний зміст її постає як уявлення про окремі, характерні риси "свого" ("ми") і "чужого" ("вони") етносу чи нації. Ці риси можуть бути і неадекватним відображенням реального стану речей. Нерідко вони залишаються у призмі уяви, перебільшуються, покращуються, чи, навпаки, перекручуються, переінакшуються на рівні свідомості.
Тому, характеризуючи суть національної свідомості і самосвідомості, Лев Ребет підкреслює, що індивідуальна психологія має свій центр в явищі "я", яке в соціальній психології має свій відповідник в понятті "ми". "Поняття "ми" уводить людину в соціяльне життя. В ньому поширюється особовість одиниці, збагачується її зміст і людина стає учасником чогось великого і непроминального. Утотожнюючи себе із стихією, що, сягаючи на сторіччя в минуле, спрямована в майбутнє, проминаюча одиниця набирає почуття приналежності до чогось вічного. Свідомість безконечного ланцюга поколінь, одним звеном яких є одиниця, родить почуття невмирущости і дає найбільший тріюмф людині: перемогу над смертю".
В цілому, етнічна свідомість тяжіє до замкнутості, виключення з кола солідарності людей іншої мови, культури, духовних традицій. Між тим національна свідомість за своїм змістом неоднозначна. Так реалією є конфронтаційна, національна свідомість, яка в інших націях бачить загрозу власному існуванню. А поряд із тим є національна свідомість, що сприяє відкритості, залученню в коло солідарності людей інших культурних світів.
Етнічна і національна свідомості повністю не витісняють одна одну ні в суспільній свідомості, ні в свідомості окремого індивіда. Вони співіснують, при цьому час від часу домінуючим виявляється то етнічний чинник, то національний, то національна свідомість, то етнопсихологія, якій в українському варіанті властива відкритість. На національному рівні така свідомість втрачає почуття вибраності і переваги, характерне для етнічного мислення. Одночасно зберігається і навіть посилюється відчуття власної індивідуальності і неповторності "...гуртових почуттів І уявлень, які людська природа и Інстинкт змусили об'єднуватися навколо численних фізичних, історичних і соціальних чинників".
Сказане щодо природи національної свідомості, її співвідношення з етнічністю повністю стосується української нації як моноетнічної, монокультурної. Інша справа - свідомість етатогенних націй - амери-канської, канадської тощо. Етнічний компонент в їх свідомості не відіграє істотної ролі. Окрім того, традиційно - це національна сві-домість відкритого типу. Загалом значення етнічного чинника зменшується в міру зростання рівня національної свідомості, її наповнення цивілізованістю і громадянською культурою.
Субстанції національної свідомості - свобода, віра, воля - напов-нюють світогляд нації не тільки духовним, але й політичним змістом, формують політичну свідомість і самосвідомість, тобто сукупність