Віра поставала як здатність сприймати і переживати образи бажаного чи небажаного майбутнього як неминучого, як механізм надії на звершення бажаного, сподівання на краще. Віра розкріпачувала Діяльність, спонукала людину до практичної дії за умов, коли наявне знання не виходило за межі більш-менш адекватного усвідомлення навколишнього середовища. "Віра, - зазначає у зв'язку з цим П.Копнін, - Це властивість людини вийти за межі даного, визнати присутність того, що реально не виявлене... Віра, переконаність не тільки не суперечать істині науки, а й випливають з неї; це також вихід людини за межі безпосередньо даного в знанні, але такий, який має реальну основу в самому знанні".

Як підкреслює В.Шинкарук, позитивна якість віри проявляється саме в її здатності виявити й реалізувати сховану у людині можливість зробити те, що здається їй неможливим. Вона надихає людину, підносить її над обставинами. Віра постає як психологічна установка на сприйняття вірогідного знання як достовірно істинного. Вона "генетично пов'язана з цілепокладаючою творчою діяльністю, включає в себе бачення і передбачення майбутнього, але як припущення".

Нація - це спільнота з виразною свідомістю, волею і вірою, а не просто сукупність індивідів, які мають спільну мову, психологію і культуру. "У минулі віки, коли носієм національної самосвідомості була певна репрезентивна верства, зникнення цієї верстви - внаслідок фізичного винищення або через втрату внутрішньої енергії - справді дорівнювала "смерті нації". Те, що залишалося, становило аморфну етнічну масу, в кращому випадку - неповну націю. Таке обезголовлення нації траплялося в українській історії двічі, й кожного разу після нього наставало відродження: перше - у XVII, друге - в XDC-XX столітті. Звичайно, новітні нації стали демократизованими, розширюючись у принципі до всього народу. Це розширення соціальної бази робить "смерть" новітньої нації малоймовірною, якщо не станеться справжнього геноциду".Свідомість визріває в процесі буття нації, отже, свідомість нації може бути різного ступеня, навіть воля суперечлива. Внаслідок цього маємо внутрішні конфлікти, чвари, партійництво, громадянську війну. "Національна свідомість кристалізується виразно сама собою тільки у часи зовнішньої небезпеки, масового патріотичного напруження і піднесення. Після цього національне життя має тенденцію повертати назад до стану стихії з прикметними їй забуреннями, пасивним буттям, безвільним триванням. Понад рівень стихії тримає націю її організо-ваність, насамперед держава і поодинокі її апарати".

Філософська, релігійна, моральна, художня, політична і правова форми свідомості, як правило, національно забарвленні, більше того, пов'язані між собою національною ідеєю. Кожна із них в певних історичних ситуаціях чи навіть на певних історичних етапах може стати визначальною за умови нерозривного поєднання з національною метою.

Оскільки нація є й політичною цілісністю, то і національна свідомість - форма прояву політичної свідомості. Тому синонімом до поняття "національна свідомість" є поняття "політична свідомість нації".

Національна свідомість, як І політична, безпосередньо зумовлена політичним буттям нації. Формування національної свідомості - це усвідомлення нацією, утворюючими її групами та спільнотами процесів політичного життя через призму відповідних інтересів і ціннісних орієнтацій. Така свідомість може бути більшою або меншою мірою адекватним відображенням об'єктивних процесів боротьби за владу та реалізацію потреб політичного розвитку нації.

Політична свідомість нації неоднорідна. Вона проявляється як специфічна форма політичних інтересів певних макрогруп - класів, страт тощо. Неоднорідність самих макрогруп, наявність різних груп і верств у них, існування інших форм спільнот - усе це ще більше диференціює політичну свідомість нації. Такий процес поглиблюється внаслідок ускладнення її громадської структури.

Політична свідомість нації виступає активним чинником політики, бо здатна випереджувати практику, прогнозувати політичні процеси. Вона має значний вплив на політичне життя, визначаючи спрямування політичної діяльності партій, суспільно-політичних рухів та інших складових політичної структури нації та окремих індивідів. Тому важливо враховувати стан політичної свідомості нації в цілому і окремих класів, верств, груп, прагнути до досягнення консенсусу в їхніх політичних позиціях, сприяти формуванню такої політичної свідомості, яка б відображала найбільш суттєві, спільні, життєво важливі для всієї нації інтереси.

За ступенем відображення закономірностей боротьби за владу та її здійснення в структурі політичної свідомості нації розрізняють два взаємопов'язані рівні. Теоретичний рівень орієнтується на науковий аналіз тенденцій політичного життя, в т.ч. у сфері національних відносин, та рівень практичної і політичної діяльності. Теоретичний рівень характерний для діяльності інтелігенції, політичних провідників - виразників інтересів тих або інших націй, їх структурних компонентів. На ґрунті такої політичної свідомості визначаються і формуються політичні ідеї, виробляються певні концепції, зокрема концепція націоналізму, які втілюються в суспільно-політичних доктринах тощо.

Політична свідомість відрізняється від інших форм суспільної свідомості не тільки специфічним об'єктом відображення, але і більш конкретно вираженим суб'єктом пізнання. Звичайно, у політичній свідомості суспільства відоме місце займають і категорії, що відбивають суспільно-цивілізаційні - політичні - цінності (нація, демократія, поділ І влади, громадянське суспільство і т.д.), але все-таки переважають ті почуття, традиції, погляди і