нового суспільства. Ревізію економічної теорії марксизму вчений почав з трудової теорії вартості. Він стверджував, що категорія вартості у Маркса втрачає будь-яке конкретне значення і перетворюється на розумову конструкцію. Бернштейн висунув теорію "економічної вартості", що становила собою синтез трудової теорії вартості і вчення про граничну корисність. Двоїстий характер економічної вартості визначається, з одного боку – корисністю (споживною вартістю, потребою), а з другого – вартістю витрат виробництва (трудовою вартістю). Слід зазначити, що Бернштейн, на відміну від своїх прихильників, захищав марксизм від спроб ототожнювати погляди К.Маркса і Ф.Лассаля, а також К.Маркса і Д.Рікардо у питаннях заробітної плати. Бернштейн проаналізував фактичне зростання рівня життя значної частини пролетаріату на початку XX ст. і перед-бачав настання "періоду добробуту", заперечуючи як абсолютне, так і відносне погіршення стану робітників. Факти розвитку акціо-нерної форми капіталу і зростання кількості дрібних акціонерів він спрямував проти марксового закону капіталістичного нагромаджен-ня, стверджуючи, що вони є свідоцтвом децентралізації і демокра-тизації капіталу. Ці процеси вели до збільшення кількості власників, зростання добробуту робочого класу і, як наслідок, до подолання класових конфліктів буржуазного суспільства.
Велике виробництво, вважав Бернштейн, не тільки не розорює дрібне й середнє, а й само може процвітати тільки разом з ними, справедливо вловлюючи тенденцію до виробничої залежності великого і дрібного бізнесу. Можливість подолання анархії вироб-ництва пов'язувалася зі створенням трестів і картелів, широким застосуванням кредитної системи, удосконаленням систем зв'язку і інформації, розширенням світового ринку. Імперіалізм трактувався як вступ до нової соціальної фази, для якої характерне мирне, поступове переростання капіталізму у соціалізм. Бернштейн стверджував, що як форма історичного розвитку в умовах культурного суспільства революція неефективна і безплідна. Він протиставив їй реформаторську діяльність у рамках капіталізму. Метою соціал-демократичного руху було оголошено визволення профспілок і кооперації від усіх законодавчих обмежень, захист праці, соціальне законодавство і обмеження прав розпоряджатися капіталістичною власністю на знаряддя праці. Перехід до соціалізму розглядався як широкий розвиток виробничих і спожи-вчих товариств. Останні повинні були зменшити прибутки торгового капіталу, а профспілки – прибутки промисловців.
Більша частина соціал-демократичного руху не сприйняла жовтневої революції, диктатури пролетаріату, партію нового типу та ін. У 20 роки XX ст. західна соціал-демократія перетворюється на відкрито реформістський рух, що спрямований на співробітництво праці і капіталу, з чіткою антифашистською спрямованістю. З кінця 50 років соціал-демократія повністю ввійшла у капіталістичну систему, із партії робітничого класу стала національним загальнополітичним, загальноекономічним вченням. Ідеалом сучасної соціал-демократії є політична стабільність і соці-альна рівність, що досягаються шляхом індикативного планування, соціального регулювання, самоуправління, демократизації виробни-цтва і суспільства в цілому, плюралізму світоглядних концепцій.
НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ТЕОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІАЛІЗМУ ТА ЙОГО ПЕРСОНАЛІЇ
“Не назад до соціалізму, а вперед до соціалізму!” – головна ідея відродження України сьогодні, яку підказує історія”
(Із Програми Соціалістичної
партії України)
Будь-яке національне відродження є особливим станом культури, що характеризується, зокрема, драматизмом, стрімкістю процесів, що відбуваються, та високим ступенем напруги і взаємодії всіх її видів. Відродження – доба консолідації нації, відновлення втрачених і творення відсутніх структур.
Відродження повинно охопити всі сфери соціально-економічної, політичної дійсності, але очевидно, насамперед ті, в яких прихований найбільший потенціал утвердження суверенітету України, практичного розв’язання нових соціально-економічних проблем.
Такий потенціал, на нашу думку, прихований в теорії українського соціалізму, який має свою історію та фахівців.
Науково-теоретичні, методологічні основи українського соціалізму закладені понад двісті років у “божественній економії” видатного філософа Г.Сковороди (1722-1794)
В епіцентрі світоглядної системи Г.С. Сковороди стоїть людина, поведінка якої закодована в її внутрішньому стані. Цей стан і визначає ставлення людини до матеріального середовища в суспільстві на всіх рівнях його функціонування. В ефективності функціонування людини і суспільства філософ найбільшого значення надавав економії часу і праці, що відповідає здібностям людини. Надаючи великого значення матеріальному багатству, філософ не шукав його в серці людини. Золотом, казав, він, можеш купити село, річ необхідну, але не щастя. Смисл людського буття філософ вбачав у праці. Причому справжнє щастя, на його думку, може бути тільки у вільній “сродній праці”, що грутнується на пізнанні людиною своїх природних нахилів і здібностей: “Природа і сроднісь значить вроджене боже благовоління і таємний його закон... знати те, що є подібністю в душі і в тій справі, до якої вона лине”. Г. Сковорода порушує питання про працю як джерело щастя людини, “її духовних веселощів”. Тут міркування щодо визначальної ролі “сродної праці” для щасливого, повноцінного життя набуває значення загального принципу у розвитку етносу. Панування “несродної праці” є, за Сковородою, одним з джерел нещастя людей.** Сковорода Григорій: дослідження, розвідки, матеріали: Зб. наук. праць. – К.: Наук. думка, 1992. – 381 с. Отже, всяке матеріальне заохочення до праці є обмежене. Найсильнішими є соціальні стимули до різних видів господарської діяльності.
Належно оцінював Г.С. Сковорода наукове пізнання і знання. Однак він вважав, що наука не може подолати природних нахилів, вона “приводит в совершенность сродность”, але не може відмінити її природну сутність.*** Сковорода Г.С. Алфавит, или буквар мира //Твори: у 2 т. Т.1. С.348. *
Висловлювання Г.С. Сковороди утверджували принципи українського соціалізму, а саме:
людську рівність і гідність;
добробут, матеріальну і духовну стабільність народу України;
гідність українського імені.
Творчість Г.С.Сковороди – це віддзеркалення української дійсності, її господарських і етичних традицій, світосприймання.
Саме тому, спираючись на засади свободи, він не закликає до господарської активності, пов’язаної з нагромадженням капіталу, а обмежується вченням, про “истинного человека”, “сродный труд”, “душевне щастия”.
На жаль, сковородинські принципи трудової етики суспільства