Г. Сковорода закликав не шукати порятунку в америках та єрусалимах, а насамперед розібратися у власній сутності. Адже не знаючи національного єства, національної культури, традицій, не можна моделювати українську соціально-економічну перспективу.

Світова економічна наука зробила висновок, а практика підтвердила, що всі високоефективні економіки виростали на національній культурі.

Теорія українського соціалізму базується на соціально-економічній, політичній генетиці України, яка має свої особливості, витоки яких сягають давніх часів. Господарсько-економічна діяльність громадян княжої доби показує їх самовизначення у всьому. Вони були гуманістами, відкидали жорстокість, рабський дух і вважали: мета людей – Благодать, шлях до неї – Істина (Правда), а вища форма – Свобода.** Кононенко П.П. “Свою Україну любіть...” /Худож. оформ. Б.О. Прокопенко. – К.: Твім Інтер, 1996. – С.112

Універсалізм та самобутність стають провідними рисами господарсько-економічної діяльності часів княжої доби, Хмельниччини, гетьманату. Універсалізм – феномен передусім сутнісного плану, його домінанта – не “маса”, а якість. Це цілісність, зумовлена соціально-економічним і духовним Буттям, а втілена у форму Свідомості, що поєднує освіту, науку традиції, пам’ять і релігію, філософію й мистецтво в феномені цілісної культури. А творить цю культуру “справжня людина” як людина природна (етична, духовна, внутрішньо вільна, сповнена добра, скромності, гідності, інфантильний спосіб життя якої – праця і самовдосконалення).

Саме такий ідеал був сформований Г. Сковородою і духовним досвідом рідного народу. Та філософія серця, яка випливає з глибин ще докиївсько-руської доби, а зміст і форма якої – етичне правило: говорити, як жити, а жити відповідно до совісті та віри і є теоретичною, світоглядною та методологічною основою українського соціалізму ХХІ століття, які відображені в Програмі Соціалістичної партії України.

У ХІХ столітті ідеї про соціальне і національне визволення розвивалися представниками Кирило-Мефодіївського братства, зокрема широко відображені в творчості Т.Шевченка (1814-1861).

Поет бурхливо реагував на економічне побутування українського народу, на життя людей, яке досконало знав, бо серед них жив.

Він викривав будь-які форми економічного і політичного колоніалізму, особливо російського.

Очима поневоленого українця він оцінив колоніальне гноблення інших народів, твердо і відверто, ставши на їх захист. Неперевершеною щодо цієї теми є поема “Кавказ”, в якій поет виклав своє глибоке розуміння того, що кровопролитні війни ґрунтуються на економічних інтересах. Т.Шевченко мав власне бачення звільнення українського селянства від кріпацтва, України – від колоніального поневолення.

Це бачення ґрунтується на особливостях національної соціально-економічної генетики і реаліях світового суспільно-економічного досвіду.

Т.Г.Шевченко ніколи не був прихильником общинного соціалізму М.Чернишевського, який ґрунтується на колективній власності, що суперечило природі української етнопсихології.

Погляд на українську перспективу поет висловив у своїх творах, найдосконаліше у вірші “Сон”. Шевченкова жниця, стомившись від непосильної роботи, пішла годувати свого сина, який приснився їй вільним на власному полі. Воля і власність у Шевченковому “Сні” – це та магічна сила, на якій тримається перспектива господарської моделі соціалістів України, основою якої є індивідуально-родинна, кооперативна власність.

Окрім власності, в поетовій моделі майбутнього українського народу, присутні і технічні винаходи, правда і свобода, освіта і мотивація праці, гідність і воля. Тобто всі атрибути соціально-економічного поступу, які притаманні сучасному українському соціалізму.

У заповітах Тараса Шевченка є національні і вселюдські цінності, які необхідно використовувати в розбудові української економічної системи і в державотворчому процесі. Шевченкова соціально-економічна модель має глибокі національні витоки і в цьому полягає її органічність, фундаментальність, конструктивність, перспективність.

Від подолання рабсько-жебрацької психології – до економічної свободи. Ці соціально-економічні ідеали, відбиті у творчості Шевченка, є актуальними в суверенній Україні і відстоюються українськими соціалістами.

У своїй хаті – своя правда. Власним розумом і руками творити достаток собі, родині й Україні, а не займатися пустослів’ям, інертністю, безплідним політиканством.

На це спрямована Програма соціалістів України, до реалізації якої закликає й могутня творчість Тараса Шевченка, яка зберігає і нині свою актуальність.

Значний вплив на розвиток власне соціалістичних поглядів в Україні справила доктрина федеративного “общинного” (“громадівського”) соціалізму М.Драгоманова (1841-1895).

Громадсько-політичну програму М.Драгоманова найбільш повно викладено ним у “Передньому слові” до першого числа збірки “Громада”. Він спирається на ідеї дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами “громадівства”, федералізму й анархізму.

Майбутнє суспільство М.Драгоманов зв’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалішим, ніж капіталізм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва – сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і можливість революційних виступів.

Водночас М.Драгоманов заперечував марксистську теорію класової боротьби, теорію соціалістичної революції, диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. На його думку, першочергове завдання соціалістів полягає у завоюванні політичних свобод і вже на цьому ґрунті – здійсненні соціально-економічних реформ.

Для Драгоманова прогрес, людина, особа, індивід є базисними цінностями: виходячи з цього, він заперечує бюрократичний централізм, якщо навіть той є демократичним, бо не допускає підміни особи його величністю народом чи пролетаріатом, робітничим кла-сом. Наріжним каменем світовідчуття мислителя були свобода і права людини. В тому числі на своє національне життя, рідну мову, думку, пісню, школу, літературу, науку, культуру, зрештою на українську сутність, на українську державу. За такий стиль мис-лення М. Драгоманова у вересні 1875 року звільнили з посади при-ват-доцента кафедри всесвітньої історії Київського університету як політично неблагонадійного і віддали під якнайсуворіший наг-ляд поліції. Восени 1876 року він виїхав із