Вільна людина - Вільна громада - Вільний народ - це той фундамент, на якому мислитель вибудував свою політико-філософську концепцію. Важко не погодитись, що сьогодні без такого фундаменту побудова вільної, суверенної, со-борної, демократичної української держави є досить проблематичною. Принагідно підкреслимо, що свобода людини в драгоманівському розумінні опиралась на закон і етику, котрі запобігали перетворенню її в свавілля. Звідси і формувалося гуманне підґрунтя ідеї автономії особи не сумісної з помстою, терором, фанатизмом і екстремізмом.

М.Драгоманов був конституціоналістом, але хотів звести до мінімуму та насильство, яке здатна чинити держава над особою. Лібералізм М. Драгоманов поєднував із так званим громадівським соціалізмом, в котрім провідну роль відігравала власність і влада громад. І знову ж таки він намагався так поєднати колективне (суспільне) та індивідуальне, аби не жертвувати свободою індивіда заради колек-тиву чи суспільства. В цьому сенсі можна соціалізм М. Драгоманова назвати певною мірою українським різновидом "етичного соціалізму”, хоча сам автор називав його крім громадівського, квіткою прогресу.

Політичним ідеалом Драгоманова була всесвітня правдива федерація – фактичне скріплення найвищої організації вселюдської єдності, яка б опиралась на незалежність інших організацій, го-ловним чином громад, територій і націй.

Соціальним ідеалом було суспільство вільних громад, кожна з яких є спілкою вільних осіб, що добровільно об'єднались для спільної праці й допомоги в вільні товариства. Такий соціальний устрій Драгоманов оголошував не подібною до теперішніх держав метою, досягти якої прагнуть люди. "Ціль та, - підкреслював він у "Передньому слові" до "Громади...", - зветься безначальство: своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей й това-риств".** Драгоманов М.П. Переднє слово [до “Громади” 1878р.] // Драгоманов М.П. Вибране. – К.: Либідь, - 1991. – С. 296.

Прообраз такого суспільства мислитель вбачав у Запорозькій Січі, що була вільною спілкою 38-ми куренів, кожен з яких був спілкою вояцькою і господарською, котра спільно працювала і вжи-вала своє добро в спільному будинку. Заведення безначальственних порядків можливе лише у всесвітньому масштабі, коли зникне по-треба в класовому поділі суспільства, державній владі і попівській вірі. Замість останньої мусить бути "вільна наука, котра до того мусить настільки полегшити людям чорну роботу, щоб люди не могли ділитися на чорноробів і білоробів, щоб кожний ро-бив чорну роботу й мав час і для білої роботи, для вправи гро-мадських діл, для науки, котра тепер тільки в руках панства або доводить до панства вчених людей над невченими".** Драгоманов М.П. Переднє слово [до “Громади” 1878] // Драгоманов М.П. Вибране. – К.: Либідь, 1991. – С.296-297.

Коли ще додати, що в громадівському суспільстві вільних лю-дей кожному "дістається для вжитку все те, що він випрацював", і кожен має "рівну долю в орудуванні сирою силою природи, як зем-ля, і провадити праці над нею, як машини...", то можна зробити висновок, що Драгоманов був добре обізнаний з досягненнями євро-пейської соціалістичної думки, в котрій часто-густо раціональні ідеї переплітались з утопічними. Він звертався до -цієї думки го-ловним чином в зв'язку з спробою з'ясувати собі тенденцію суспільного розвитку, згідно якої прагнув допомагати Україні вийти на широкий шлях людського поступу.

Український соціалізм М.Драгоманова відрізнявся від вчення німецьких, чи, скажімо, російських соціалістів головним чином тим. що його вихідною точкою була свобода особи, товариства, громади, невідчуженість людей від власності, що він мав вироста-ти знизу вгору, утверджуватись переважно еволюційним шляхом.

Російський же соціалізм акцент ставив на партію, народну державу, повстання. Український мислитель, котрий усе своє життя виступав проти, за його словами, російської "державної цент-ралізації, котра не дає жити нашій Україні", закликав українські визвольні сили бути пильними щодо російських політиків. Цент-ралізації він протиставляв автономію і федералізм. В такому ключі стає зрозумілою формула М.Драгоманова: "Український соціалізм - не партія, а громада". Зрештою, цей соціалізм відрізнявся і від тодішнього войовничого західноєвропейського соціалізму та соціал-демократизму своєю тактикою та способами реалізації соціалістичного ідеалу. М.Драгоманов відкидав пре-тензії соціал-демократичних партій нав'язувати свою волю іншим, диктувати свої закони "реакційним масам". Не без підстав Д.Донцов називав соціалізм М.Драгоманова жовто-блакитним.

М. Драгоманов шукав політичну істину на шляху самостійного існування України в співробітництві з демократичною Європою і демократичною Росією. Він визначав перспективи українського національного відродження. Воно, на його думку, повинно початись з відродження і розвитку української культури і науки, мови, літератури, шкіл, особливо в містах, що були в основному зру-сифіковані. В Україні, в добу М. Драгоманова, відродження носило переважно етнографічний характер. Його заслуга в тому, як слушно відмічає Раїса Іванченко, що він вивів національне відродження на політичну орбіту, та поставив перед свідомим українством три стратегічні завдання:

- створення в містах прогресивних українських організацій та політичних партій, діяльність яких мала б починатись із зу-силь, спрямованих на національне відродження і налагодження сто-сунків з європейськими демократичними структурами;

- організація українськими політичними партіями боротьби за демократичні права і свободи (слова, друку, вибору, рівність, соціальна захищеність, тощо):

- відроджувати і розвивати національно-політичну свідомість народу, в основі якої має бути ідея соборної української держав-ності та боротьби за демократичні перетворення в усій російській імперії.

Проте, на нашу думку, цих завдань