І.Франко чітко розумів суть марксистського вчення про державу, що красномовно засвідчила радянська соціалістична дійсність. Зрозумів він і те, що керманичі такої держави-тюрми матимуть "таку величезну власть над життям і долею міліонів своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти".*** Там само. – С.342.* Чи не є це геніальне передбачення голодоморів, ГУЛагів, психлікарень для здорових і насильної еміграції дисидентів, що ми спостерігали і пережили? Пророчо прозвучали і нині звучать слова І.Франка: "І як легко при такім порядку підтяти серед людності корінь усякого поступу і розвою, зупинити його".**** Там само. – С.345* І підтяли, і зупинили. Бо опинилася "загальнонародна держава" СРСР серед слаборозвинутих країн світу, майже на найнижчому щаблі не лише за рівнем життя народу, а й за рівнем забезпечення свободи, прав людини.
Як бачимо, мірилом поступу суспільства для І.Франка назавжди залишилися щастя і свобода людини. Він був глибоко переконаний, що "... само багатство, сама наука, сама штука не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу - отсе основна підвалина всякого поступу: без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому.” ***
І.Франко - гуманіст не сприймає вчення дарвіністів про вовчу боротьбу в громаді людей, тобто про боротьбу видів, яка є і джерелом, і рушієм еволюції і у природі та суспільстві. Основна підвалина суспільного поступу, за І.Франком, не боротьба класів, а милосердя і любов до інших людей. Щодо земної цивілізації в цілому, то мислитель вважає, що і в природі, і в розвитку людства поступ забезпечують два керманичі, як їх визначив Й. Гете, - голод і любов. "Голод - се значить матеріальні й духовні потреби чоловіка, а любов - се те чуття, що здружує чоловіка з іншими людьми. Людського розуму в числі тих кондукторів нема і, певно, ще довго не буде”.** Там само. – С.346.
Отже, в розумінні ідеї суспільного прогресу І. Франко виділяє насамперед людину, рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб. Це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя і окремої людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту і щастя лише один - через свободу людини і гарантію її людських прав. І.Франко та М. Павлик (1853-1915) відіграли ключову роль у формуванні перших загальних рис західноукраїнської соціал-демократії, вони перші почали активну та послідовну роботу серед українською робітництва краю, а також розгорнули боротьбу за створення чітких партійних структур на місцях.
Франко та Павлик спочатку співпрацювали з польськими соціалістами, об'єднаними у Львові навколо газети „Праца" (,.Праця") 3 1879 року „Праца" стала друкованим органом не лише робітників-друкарів Львова, але загально робітничим друкованим органом коронного краю Галичина, навколо редакції газети об'єдналися люди, які 1879 року вперше виробили спільну платформу можливої легальної лівої робітничої партії. В документі зазначалося, що майбутнє об'єднання буде проводити боротьбу за 10-годинний робочий день для дорослих і 8-годинний для неповнолітніх, встановлення максимально допустимих цін на продовольчі товари, організацію промислових судів, які б вирішували трудові суперечки між робітниками та роботодавцями тощо. На базі цієї платформи у 1880 році Іван Франко разом з польськими соціалістами Червенським та Інлендером склав першу програму „Галицьких соціалістів", що мала стати базою для формування в коронному краї Галичини інтернаціональної польської, української та єврейської робітничої партії. Програма була синтезом марксизму та лассальянства, в ній йшлося про необхідність використати всі мирні способи переходу від капіталізму до соціалізму, відкидався революційний метод боротьби, водночас наголошувалося на необхідності докорінної зміни суспільного ладу в епоху соціалізму, скасування державних інституцій і перехід до так званої „вільної федерації" країв, общин, громад тощо (в загальних рисах така ідея в дечому перегукується із сучасним поняттям громадянського суспільства, коли місцеві громади громадян фактично творять суспільство і органи влади в ньому). Головною вимогою програми була вимога загальнодемократична – введення загальних, рівних і вільних виборів до органів місцевого самоврядування та до парламентів усіх рівнів, скасування куріальної виборчої системи, а також дозвіл робітникам на проведення всіх форм мирного протесту й боротьби.
Творці програми зайняли чітку позицію в національному питанні, вони наголосили, що немає народів „вищих або нижчих", що всі народи є рівними і всі однаковою мірою мають право на самовизначення та вільний розвиток, а український та польський народи мають “здобути незалежне національне існування”. При цьому найбільш прогресивною формою майбутнього державного утворення творці документу вважали широку федерацію різних народів, засновану на повній рівності всіх її складових.
Західноукраїнська соціал-демократія, таким чином, стояла вже на межі створення власної робітничої партії, але її проголошення так і не відбулося. Протягом 1880-1882 рр. поліція неодноразово зривала всі легальні збори, на яких планувалося створити окрему партію, а газета „Праца" протягом зазначеного періоду закривалася більше 20 разів, її тираж конфісковувався.
В цей же період під впливом перших невдач в організації партії почав намічатися певний розкол між українськими та польськими соціал-демократами. Окрім національної проблеми, поляки бачили майбутню партію виключно як робітничу, а українці - як робітничо-селянську.
Протягом 1884-1886 років Іван Франко намагався разом зі своїми