Другий рівень політичної свідомості – науково – теоретичний, який складається з певної сукупності важливіших політичних, національних ідей і знаків; державної політичної доктрини; соціально – політичного аспекту державної конституції; стратегічної політичної концепції безпеки, оборони, правопорядку, розвитку провідних галузей народного господарства, науки, культури, освіти та громадянського виховання. Інакше кажучи, політична свідомість науково – теоретичного рівня - це політичні знання. Даний рівень передбачає визначення та опрацювання підставових цілей та кінцевої мети, детермінацію головних напрямків державної політики в основних сферах суспільної життєдіяльності нації; визначення основних напрямків реалізації даної стратегії, тактики діяльності держави, політичної партії, що править, окреслення головних напрямів формування масової політичної свідомості.

Тісно пов’язана з цим рівнем свідомості державна ідеологічна система суспільно – політичних поглядів і цінностей, які безпосередньо відображають становище та інтереси режиму влади, суспільних макро- і мікро груп. Вона одночасно становить певну теоретичну систему ідеального національного укладу, форми державного існування, захищає, виправдовує, висловлює активне ставлення до всього політичного режиму, який існує у суспільстві. Жоден політичний режим не в стані існувати без власної політичної ідеології. У новостворених державах, для яких захист режиму – це питання життя чи смерті, ідеологія є суто націоналістичною, оскільки її основна мета – збереження національної державності. Коли нація має можливість розширення свого життєвого простору, тоді ідеологія виходить за межі національного характеру, виправдовує експансію нації, стає імперіалістичною.

Важливим елементом політичної свідомості є також політична психологія, яка являє собою несистематизовану, внутрішню суперечливу сукупність поглядів, що складається як із раціональних, так і з підсвідомих (ірраціональних) утворень. Структурно вона є сукупністю духовних утворень, серед яких переважають емоційні сприйняття політичних явищ, що складаються у процесі взаємодії людей з інститутами влади, політичними організаціями й обумовлюють їх політичну поведінку. У структурі політичної психології можна виділити такі стійкі складники, як здоровий глузд, психологічний характер, норов народу, а також більш динамічні його переживання, очікування, ставлення, що змінюються з кожним поворотом політичного життя. І ті й інші зазнають впливу різних ідеологій – конкурентів, котрим удається більше або менше впорядкувати й систематизувати переживання та очікування людей, пов’язати їх з інтересами певних груп, певною ідеологічною доктриною.

Важливою структурною складовою науково – теоретичного рівня свідомості є і політичні знання, які складаються з теорії політичної науки в широкому розумінні, а саме: із політичної філософії, соціології, політичної мови, психології, політичної географії, частково історії держави та права, державознавства, основ конституційного та міжнародного права.

Політичні знання мають свій категорійно – понятійний апарат, важливіші категорії якого – це „влада”, „політичні відносини”, „політична діяльність”, і поняття – „політичний прогрес”, „політична система”, „політична організація”, „політичні норми”, „політичні інститути”, „політична людина”, „політичні партії”, „політична еліта”, „лідери”.

Політичні знання за змістом поділяються на історію політичної – думки, вчень, політичних доктрин, які у свою чергу розглядаються на загально – цивілізаційному рівні (історія політичної думки Античності, Нового часу або Європи, Америки); на рівні національної політичної думки (французької, англійської, польської, української тощо); на рівні політичних доктрин; на рівні політико – ідеологічних концепцій.

Особлива роль політичних знань визначається тим, що вони є теоретичною основою державної науки, оскільки обґрунтовують керівну роль цілої політичної системи в суспільстві. Тому призначенням політичних знань є формування в суспільстві своєрідної філософії виправдання, що конкретизується в різних політичних доктринах і головне – у різних ідеологіях.

Існує ще один підхід до структури політичної свідомості (вертикальний), який полягає в аналізі суб’єктів політичної свідомості, а саме: політична свідомість людини, громадянина; малих груп (вікових, професійних, станових); великих груп (класів, народностей, націй). Деякі вчені виділяють ще й свідомість суспільства та політичну свідомість цивілізацій. Важливішою проблемою будь – якої системи залишається формування власної політичної свідомості, суб’єктами такого процесу виступають державні інститути, ідеологічні центри політичних партій, що правлять.

Політична свідомість відіграє дуже важливу роль в організації влади та виконанні нею своїх повноважень, а також у налагодженні її стосунків із народом. Адже від якості політичних поглядів еліти та маси залежить повнота, результативність та ефективність тих функцій, які вони виконують у політичній системі. Отже політична свідомість виконує такі основні функції:

когнітивну, яка формує потребу людини й суспільства в пізнанні політичної дійсності, з’ясуванні й відображенні групових та загально колективних інтересів;

комунікативну, яка забезпечує взаємодію суб’єктів політичних відносин між собою та з інститутами влади;

прогностичну, що виражає здатність групи або суспільства до гіпотетичної оцінки можливого розвитку політичних процесів;

ідеологічну, що характеризує потребу в захисті інтересів групи або суспільства загалом;

виховну, яка задає політичній активності людей бажану для суспільства або групи спрямованість, що відповідає тим чи іншим ідеалам класу, нації, держави.

Ступінь і спосіб реалізації політичною свідомістю її функцій залежить від багатьох чинників, від того, в яких суспільних умовах вони реалізуються. У перехідні епохи, коли в політичне життя включаються нетрадиційні групи, які починають активно шукати шляхів реалізації своїх групових інтересів, зростає значення ідеологічної функції та послаблюється роль комунікативної. За умов політичної нестабільності знижується політичне значення різного роду прогнозів, особливо довгострокових.

Виконуючи названі функції, політична свідомість стає основним