переплелись два різнорідних процеси. По – перше, здійснювався перехід від стану одного із залежних регіонів наддержави до стану самостійної держави; по – друге, руйнувалася стара авторитарно – бюрократична система й здійснювалися спроби утвердити нову модель суспільного розвитку, головними характеристиками якої повинні були стати змішана економіка, політичний плюралізм, громадянське суспільство. Зв’язок між цими двома процесами досить складний, хоча вихідні принципи прозирали доволі виразно: досягнення реальної, а не тільки формальної незалежності, неможливе без глибоких соціальних перетворень в середині країни, без зміни політичної свідомості українців, що є результативним лише у незалежній демократичній республіці.
Найбільш помітні зміни сталися на терені державотворення. За короткий історичний період Україна створила головні атрибути держави, її визнав світ. Значно зріс рівень політичної і економічної свободи громадян. Почалося становлення реальної багатопартійності, зароджується вільне підприємництво.
Водночас треба зазначити, що через об’єктивні і суб’єктивні причини руйнівні процеси в окремих сферах життя, насамперед в економіці, переважали над конструктивними. В результаті діє загрозлива тенденція зростання соціальної і економічної кризи, яка може перерости в національну катастрофу. В економіці не вдалося безболісно здійснити вихід із СРСР, безпідставно розірвані сталі господарські зв’язки, втрачено управління підприємствами державного сектора, допущені загрозливі темпи інфляції, спад виробництва.
У політичній сфері відбулося істотне зниження здатності державно – владних структур вирішувати проблеми суспільства, загострились суперечності між представницькою і виконавчою владами на місцях, посилилась регіональна суверенізація, активізувались політичні сили крайніх орієнтацій. Тому вкрай важливим стало питання завдання створення цілісної системи влади, яка могла б здійснювати послідовне реформування суспільства.
У соціальній сфері продовжувалася необґрунтована соціальна поляризація, зубожіння значної частини населення, загострення соціально – трудових і міжконфесійних конфліктів. Загрозливого рівня досягла й соціальна напруга в ряді галузей народного господарства й окремих регіонах.
В ідеологічній сфері не була подолана криза духовності, нові цінності та ідеали не утвердили себе на місці розвінчаних, ідея національної державності під впливом економічної кризи втрачала своїх прибічників, українська нація залишалася неконсолідованою, політична свідомість – несформованою.
Перед Україною з усією гостротою постала проблема вибору форм державного правління. Конкретно – історичні умови української держави не давали можливості використати будь – яку з головних форм (парламентська монархія, парламентська республіка, президентська республіка) у чистому вигляді. Найбільш придатною залишилась змішана форма державного правління, в якій би поєднувалися риси парламентської та президентської республік. Прийшло розуміння й того, що необхідно визначитися з моделлю суспільства, розбудови якого ми прагнемо. Водночас відчувався брак об’єднуючої суспільної ідеї, що спрямовувала б його до спільної мети. Відсутність суспільного ідеалу як орієнтиру в діяльності самого державного апарату знищувала ефективність його роботи, породжувала безконтрольність і хаос. В Україні через перехідний характер розвитку не відбувся перехід до нової сталої системи соціально – класових відносин, а відтак в суспільстві відсутня розвинута система партій – їх багато, але достатнього авторитету вони не мають.
Україна як держава ще не стала органічною системою. Вона значною мірою ще підсистема тієї великої системи, якою був Радянський Союз. Це стосується як економіки, так і політичної свідомості значної частини населення, в якій домінують настрої повернення до спільного життя з колишніми республіками СРСР.
Політичні сили, які на ділі визначили політичний розвиток держави, недооцінили значення соціально – економічних перетворень, зайве акцентували національний аспект у державотворенні, чим значно скоротили соціальну базу активної державотворчої політики, що вкрай негативно позначається на національних інтересах України.
На сьогодні Україна гостро потребує загальногромадянської злагоди та згуртування. Вирішальне значення в суспільних змінах повинні мати інтереси та потреби реальних людей, з їхніми вподобаннями, звичками, традиціями, послідовне й неухильне впровадження принципу соціальної справедливості. Таким чином можна буде досягти соціального миру, зберегти державність України й забезпечити швидке просування вперед, тільки таким чином можна змінити політичну свідомість українців.
А поки що політична свідомість українського суспільства – завдяки вище зазначеним чинникам, що склалися в процесі формування незалежності України (як економічного, так і політичного, соціального, духовного рівня) і суттєво вплинуть на неї – саме в цей період набувала не завжди позитивних ознак. Адже у політичній свідомості українців панують стійкі догматичні стереотипи, їхня витривалість зумовлена не тільки минулим, але й постійним досвідом невдач в реалізації ідеї будівництва демократичного суспільства. Охарактеризуємо найбільш розвинені стереотипи в нашій свідомості, які не зникли з часом.
Стереотип боротьби як створення. Небезпека неототалітаризму пов’язана зі сталим політичним стереотипом, який визначається принципом „руйнування задля створення”, коли засобом досягнення мети виступає боротьба з реальними чи надуманими воронами. Занадто довго в політичній свідомості формувався стереотип руху вперед як процесу перемагання протидіючих соціальних сил. Кожна соціальна дія розумілася як боротьба – якщо не з кимсь, то за щось: за врожай, за виконання плану, за єдність. Даний стереотип примушує людей сприймати навколишній світ як перешкоду на шляху до мети, а один одного – як товаришів чи ворогів у змаганні з недосконалим світом. Напевно, ніде в світі немає такої стратегії виживання, де цінності боротьби більш значущі, ніж цінності створення.
Стереотип безуспішності. В умовах нестабільності перехідного суспільства люди, навіть не стикаючись безпосередньо з порушенням своїх прав, заздалегідь не вірять, що у разі необхідності суспільство гарантує захист їхніх прав та інтересів. Даний стереотип проявляється у відмові людей від співпраці з різними інстанціями у випадку порушення їхніх прав.
Стереотип рівності у споживанні. Соціологічні опитування засвідчують, що обмежуючий ідеал розподілу матеріальних благ широко розповсюджений у політичній свідомості. Збереження цього стереотипу зумовлено