У конституціях деяких країн ця проблема не вирішена. Так, в Конституції Фінляндії сказано, що вища виконавча влада довірена Президенту, хоч насправді уряд очолює не Президент, а прем'єр-міністр.22 30 Вищевказана праця С.90-100 В Конституції Індії формально широкі повноваження належать Президенту республіки, згідно ст.53.1 виконавча влада в республіці належить Президенту і здійснюється ним або безпосередньо, або через посадових осіб, що підпорядковані йому. В

реальності більшість своїх повноважень глава держави здійснює тільки з згоди глави уряду прем'єр-міністра.11 30 Вищевказана праця С.90-100

В загальному, в тих країнах, де існують президент і прем'єр-міністр, виникають проблеми сіпіввідношення їх повноважень. Між главою держави і прем'єр-міністром можливі розбіжності.

У країнах Європи, США, Латинської Америки функції глави держави здійснює одна особа і її статус не викликає ніяких сумнівів. В той же час в деяких країнах президент формально є одноосібним главою держави, але поряд з ним існує ще колегіальний орган. Так, в Ірані вища влада належить Раді Революційного командування і президент, насамперед, є главою цієї ради, а потім-президентом держави. Як показує світова практика, подібні колегіальні органи можуть обмежувати одноосібний статус глави держави.

Слід розглянути поняття конституційно-правового статусу глави держави в Україні. Законом УРСР " Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 р. визначалось: ''Президент УРСР є найвищою посадовою особою української держави і главою виконавчої влади" ( ст. 114-1). Потім редакцію відповідної конституційної норми було змінено Законом України " Про внесення змін і доповнень до Конституції ( Основного Закону) України" від 14 лютого 1992 року, внаслідок чого державно-правовий статус Президента України був визначений більш чітко: "глава держави і глава виконавчої влади". Цей статус було підтверджено Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року в статті 19: "Президент України є главою держави і главою державної виконавчої влади" . Діюча Конституція в статті 102 закріпила, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, тобто з Президента знято

повноваження глави виконавчої влади. Саме це виступає предметом суперечок серед науковців. Наприклад, С. Соболєв вважає, що це негативний крок, тому що Президенту вигідно мати широкі повноваження з невизначеною відповідальністю.1

1 31 Вищевказана праця С.3 Інші вважають, що як глава держави, президент повинен об'єднувати всі гілки влади і не бути пов'язаним з жодною. Я підтримую саме цю точку зору.

Конституційне визначення Президента України як глави держави дає підставу говорити про нього, як про уособлення держави і державної влади в цілому, обумовлює його повноваження і статус в політичному житті суспільства. Як глава держави Президент виступає у вирішенні внутрішніх проблем країни і від її імені у міжнародних зносинах. На практиці це означає, що Президент не потребує якогось додаткового засвідчення своїх повноважень, вони випливають з його статусу .

Конституційний статус реалізується в нормах Конституції, що визначають функції і повноваження глави держави. На думку проф. М. В. Баглая, поняття функцій і повноважень не є тотожні, хоч і близькі за змістом.22 3 Вищевказана праця С.330-335 Під функціями він розуміє загальні важливі обов'язки глави держави, що випливають з його становища в системі органів державної влади. Повноваження випливають з функцій і складаються з конкретних прав і обов'язків глави держави з питань, що відносяться до його компетенції. Функції і повноваження притаманні виключно главі держави - не діляться з парламентом, урядом чи судовими органами, вони називаються прерогативою глави держави. Це пропонування парламенту кандидатури на пост глави уряду, присвоєння вищих військових звань, тощо.

Проф. В. В. Копейчиков відносить до основних напрямків діяльності Президента України, як глави держави забезпечення: державного суверенітету, тобто неподільності, верховенства, незалежності державної влади в Україні; територіальної цілісності України, тобто недоторканості її кордонів ззовні, а також покладення краю спробам будь-яких сил всередині країни розчленити територію або виділити якусь її частину; відповідності внутрішньої і зовнішньої політики держави визначеним у Конституції засадам чіткого і своєчасного реагування відповідних державних органів на будь-які порушення конституційних приписів; прав і свобод людини11 24 Основи конституційного права України, ред. Копейчикова В.В., Київ: Вид. Юрінком, 1997. – С. 89 – 93.. Хоч існують інші думки щодо додержання прав та свобод людини і громадянина. У висновках Європейської комісії "За демократію через право" зазначено, що гарантувати додержання прав людини є завданням судів, тому сумнівно, чи слід називати Президента гарантом додержання прав та свобод людини і громадянина.22 [8] Вищевказана праця

Одним з центральних елементів державно-правового статусу Президента України є його компетенція. Вона зумовлена необхідністю походження президентської влади від народу, внаслідок чого Конституція наділяє Президента України об'ємною компетенцією. Він конституційно має широкі повноваження у різних сферах життя, які можна поділити на декілька основних груп: 1) у сфері представництва: 2) у галузі державного управління; 3) у сфері законодавчої діяльності; 4) у судовій галузі: 5) у галузі громадянства: 6) надзвичайні повноваження.33 15 Крищенко Л. Президент України. Конституційно-правовий статус. // Віче. –