в порядку, встановленому ст. 93 Конституції України.
Крім того, деякі акти Президента України потребують контрасигнування - скріплення підписами прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання . Контрасигнування - (в перекладі з латини означає міністерський підпис) - це підписання уповноваженим міністром нормативного акта глави держави, що надає даному юридичному акту сили. Контарасигнування потребують акти Президента України, які стосуються представлення держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України, прийняття рішень про визнання іноземних держав, призначення і звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, прийняття вірчих та відкличних грамот, дипломатичних представників іноземних держав, припинення повноважень Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, щодо призначення керівників органів виконавчої влади за поданням Прем'єр-міністра України та припинення їх повноважень, формування за поданням Прем'єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; щодо призначення та звільнення з посад за згодою Верховної Ради України визначених в Конституції голів комітетів, призначення та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, щодо керівництва у сфері національної безпеки та оборони, у разі необхідності оголошення надзвичайного стану, або оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, призначення третини складу Конституційного Суду України, створення судів, присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших спеціальних звань і класних чинів. Сам інститут контрасигнування не робить повноваження глави держави ущербними. На думку проф. В.Шаповала, цей інститут має давню традицію, що сягає феодальних часів, а його призначення виявляється в тому, щоб зняти політичну відповідальність за прийняті рішення глави держави і покласти її на уряд.11 [38] Вищевказана праця ст. 30-34 Також в конституційній теорії існує і інше трактування інституту контрасигнування, який забезпечує гарантії проти зловживань повноваженнями з боку обох сторін, що ставлять свої підписи. Інститут контрасигнування е важливою складовою частиною державно-правової практики більшості країн. На мою думку. введення інституту контрасигнування є позитивним тільки в парламентських республіках, де глава держави не формує виконавчу владу, адже рішення з визначених Конституцією найважливіших питань повинні бути узгодженими з міністрами певних галузей. Оскільки інститут контрасигнування покладає відповідальність на уряд, а Президент України має право приймати рішення про припинення повноважень Прем'єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів України, то на практиці вони рідко відмовляються скріплювати підписом нормативний акт глави держави, який потребує контрасигнування.
Правомірність і конституційність нормативних актів Президента України може бути об'єктом розгляду Конституційним Судом України (стаття 150 Конституції України). У разі визначення Конституційним Судом України актів Президента такими, що суперечать Конституції та законам України, вони вважаються нечинними. Своїм указом чи розпорядженням Президент України має право скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної республіки Крим. Це повноваження встановлене пункт 16 статті 106 Конституції України, тобто Президент України може скасувати будь-який акт цих органів, не несучи ніякої за це відповідальності. На мою думку. Президент України не повинен скасувати нормативні акти, а виходити до цих органів з пропозицією про усунення ними недоліків.
Як зазначено в статті 106 Конституції України, Президент України не може передавати свої повноваження іншим органам або особам. У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов'язків на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України, причому встановлено коло повноважень, які не вправі здійснювати Прем'єр-міністр України. Глава держави України користується правом недоторканості. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки він не був усунутий з поста в порядку імпічменту.
Отже, Конституцією України Президента України наділено широкими повноваженнями, але проаналізувавши їх я можу зробити висновок, що його права і обов'язки не мають відповідного співвідношення. Тому Конституція України повинна визначити , які ж все-таки обов'язки покладені на главу держави.
Розділ ІІІ
ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ З ГІЛКАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ.
Наука конституційного права визначає главу держави як вищого представника всередині і поза країною і разом з тим символом єдності нації, держави. Держава відчуває потребу в існуванні особи, яка забезпечує конституційний порядок, стійкість механізму влади, а також найвище представництво в міжнародних відносинах такою особою є глава держави, якого, як правило, наділяють широкими повноваженнями у сфері взаємовідносин з законодавчою, виконавчою і судовою владою він виступає як своєрідний символ держави і офіційний представник народу.
Деякі науковці вважають, що президент - втілення держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її окремої гілки.
Як свідчить світова конституційна практика, посада глави держави у різних державах має свій особливий статус: як самостійний з огляду на те. що глава держави виконує тільки цей обов'язок, так статус глави держави, що поєднує обов'язки глави виконавчої влади в президентських республіках.
Однак при цьому, незважаючи на інші обставини організації і діяльності державної влади, має існувати державна посада, на яку покладену завдання здійснювати найвище представництво держави, як на міжнародній арені, так і всередині країни. Аргументи на користь такого висновку полягають в тому, що кожна управлінська система повинна мати свій координаційний центр. Цим центром не може бути велика за чисельністю колегія, у роботі якої неминуче виникатимуть розходження, щодо проблем, які треба вирішити. Координуючим і таким,