Особливістю конституційного статусу монарха є успадкування його влади представниками правлячої династії, що визначається конституцією. У країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийняті три системи

престолонаслідування: салічна ( Бельгія. Норвегія. Швеція), кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія), австрійська ( Нідерланди, Японія).11 37 Вищевказана праця С. 224

2 36 Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. Київ Вид. “Програма Л”.- 1995. – С. 112 – 135.

За салічною системою наслідування престолу здійснюється тільки чоловіками за правом первородства. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоч і визначає право наслідування престолу і за жінками. Австрійська система зумовлює наявність такого права у жінок лише в тому випадку, коли відсутні претенденти на престол чоловічої статі. Вакантність престолу залежно від її причин завжди має певні юридичні наслідки. Одним з таких наслідків може бути встановлення регентства, тобто тимчасового правління іншої особи або групи осіб замість монарха. Конституції багатьох парламентарних монархій регламентують порядок встановлення регентства та його здійснення. регентство може бути встановлене і за умов тимчасової недієздатності монарха, його малолітства та в інших випадках.

До особливостей конституційного статусу монарха слід також віднести наявність у нього спеціальних пільг і привілеїв, зокрема права на титул : імператор, король, султан, емір та інші. Одним з особових прав монарха є право на державне утримання за рахунок так званого цивільного листа .

Однією з особливостей статусу монарха є те. що в конституціях деяких держав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Великобританія. Данія). Аналогічні положення можна знайти у конституціях так званих мусульманських країн, форма правління яких визначається як дуалістична монархія ( Йорданія, Кувейт, Марокко ). Цієї умови додержуються і в абсолютних монархіях, де не існує конституцій ( Оман, Саудівська Аравія).2 Нерідко монарх проголошується духовним лідером в своїй країні.

Главу держави в республіці - президента - обирають, що і є головною відмінністю між монархією і республікою. Я віддаю перевагу республіці, а

не монархії, насамперед тому, що в монархії глава держави визначається в порядку престолонаслідування, адже не кожний спадкоємець готовий і в змозі займати пост глави держави. В Історії Існували випадки, коли при владі були слабоумні монархи. Обираючи президента, виборці намагаються обрати з кола претендентів ту людину, яка б найкраще, на їхню думку, могла впоратися з обов'язками глави держави, що є основною рисою демократичних держав, тобто державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (референдуми, вибори, в тому числі вибори президента держави).

Як знаходимо в енциклопедії, президент - глава держави в країнах з республіканською формою правління; перекладі це означає той, що сидить попереду.11 6 Вищевказана праця Т. 16 С. 573 Професор Берндрд Г. Сіган вважає, що президент є головний виконавчий урядовець в державі, обов'язок якого втілювати в життя закони держави, за системи влади президент не є ні диктатором, ані монархом, він репрезентує народ і завжди відповідальний перед ним.22 35 Чемерис В. Президент. Київ Вид. СП “СВЕНАС”. – 1994. – С. - 51

Порядок обрання президента залежить від прийнятої форми державного правління. В. Шаповал виділив такі основні ознаки парламентарних республік:

-глава держави обирається парламентом або спеціальною колегією;

-розділено посади глави держави і глави уряду;

-обмежено владні повноваження президента та віднесення більшості з них до уряду

-формування уряду парламентом за номінальної участі президента

-формальне право президента розпустити парламент

-контрасигнування - скріплення підписом актів президента прем'єр-міністром або відповідним міністром, котрі і несуть за них відповідальність. Головні риси президентських республік:

-запровадження найбільш збалансованої системи стримувань і противаг у взаємовідносинах вищих органів держави;

-обрання президента на загальних виборах;

-поєднання посад і повноважень глави держави і глави уряду в особі президента, перед яким уряд і несе політичну відповідальність;

-формування уряду президентом за обмеженої участі парламенту;

-відсутність Інституту контрасигнування актів президента.11 39 Шаповал В.М. Що будуємо ? // Урядовий курєр. - №99.- 28 червня, 1997. – С.4

В деяких країнах набула поширення модель так званої напівпрезидентської республіки, в якій своєрідно поєднуються елементи парламентської і президентської республік. Президент тут обирається народом, він призначає прем'єр-міністра, який в свою чергу формує уряд.

Я погоджуюсь з думкою Н. А. Сахарова про те, що світова практика свідчить, що інститут президентства історично виправдав себе в багатьох країнах світу, причому механізм його функціонування, ефективність та суспільно-політичне значення не однакові.

В 90хх. рр. ХХ ст. з 183 країн - членів ООН , більше як 130 країн мають в своєму державному устрої пост президента.22 30 Сахаров Н.А. Інститут президентства в сучасному світі. Москва Вид. “Юридична література”. – 1994.-С.4 З однієї сторони, ця цифра відображає масштабність розповсюдження президентства в сучасному світі, а з іншої - важливо відзначити що в різних країнах президенти мають різний об'єм повноважень.

Становлення інституту президентства - досить тривалий історичний процес, і при його формуванні