він і не обирався всім народом). Президента, але внаслідок втрати незалежності інститут президентства отримав свій подальший розвиток лише після здобуття незалежності в 1991р. 22 січня 1918 р. з'явився Четвертий Універсал Центральної Ради, яким проголошувалася повна самостійність України.33 11 Державний центр Української Народної Республіки в екзині, ред. Винар Л.Р., Філадельфія-Київ-Вашінгтон Вид. “Веселка”. – 1993. – С. – 285-291 Але самостійна Україна з її Президентом проіснувала недовго. Здійснений в умовах німецької окупації України гетьманський переворот 1918 року ліквідував Українську Народну Республіку, а її Президент М. Грушевський змушений був податись в еміграцію . Німецькі війська поставили при владі Павла Скоропадського. У Києві 30 квітня 1918 року на з'їзді хліборобів його обрали гетьманом України. Цього ж дня гетьман опублікував "грамоту до всього українського народу". Повідомляючи про свій прихід "волею народу" до влади, оголосивши розпущеною Центральну Раду, Він заявив що бере необмежену владу над Україною. Пізніше був виданий гетьманський декрет про тимчасовий державний устрій України, що встановлював свого роду конституційну спадкову монархію. Главі держави належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади, він був верховним воєводою армії, флоту.44 17 Вищевказана праця С.100-125
В ході збройної боротьби за незалежність України Симон Петлюра став членом Директорії та Головним Отаманом Військ УНР.5
511 Вищевказана праця С. 399-402 Наступником Петлюри став А. Лівицький як Головний Отаман військ УНР і керівник Державного центру УНР в еміграції, тобто почав формуватися інститут президентства в екзилі. Інститут президентства діє на основі Тимчасового закону про реорганізацію державного центу УНР в екзилі від 10 червня 1948 року.1
1 17 Вищевказана праця С.307-324 Закон визначав, що Президент перебуває на посаді 5 років." Він репрезентує Державний Центр УНР на зовні, виконує функції верховного
головнокомандувача Військ". Президент назначає голову уряду та за його поданням - інших членів уряду, затверджує закони, які ухвалені Українською Національною Радою чи її Президією, має повноваження в зовнішньоекономічній діяльності. Закон містить текст присяги, яку складає Президент перед УНР.
Після смерті А.Лівицького Президентом УНР в екзилі обирають Є.Витвицького, який на цьому посту працював до смерті у 1965 році. Його наступником став М.Лівицький, який на цьому посту працював до 1989 року. Після його смерті Президентом УНР в екзилі було обрано колишнього віце- президента М.Плав'юка. На пленарній нараді УНР і Уряду в екзилі восени 1991 року Плав'юк висловлював переконання, що Державний Центр УНРповинен передати свої повноваження владі незалежної України. Таким чином, під час урочистого засідання Верховної Ради України в Києві Президент УНР передав грамоту Державного Центру УНР Президенту України Л. Кравчуку з твердженням про те, що Українська Незалежна Держава, що проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступнецею УНР.22 11 Вищевказана праця С.116-120 Цим актом Державний Центр УНР в особі Президента УНР Плав'юка завершив свою діяльність.
На мою думку, інститут президентства в екзилі не являється державно-правовим інститутом, а це тільки данина існуванню президентства в Україні з наміром зберегти цей інститут і незалежність держави для майбутнього. Президентство в екзилі не відоме світовій практиці. Постає питання про правомірність повноважень президентів в екзилі, тому що їх не обирав ні весь народ ні особи, уповноважені народом, ні парламент. Їх обирало обмежене коло осіб, які не знаходились на території України. Хоч інститут президентства в екзилі є декларативним, але це свідчить про те, що українська діаспора намагалася зберегти інститут президентства в Україні після його скасування гетьманським переворотом та показати, що необхідно в незалежній Україні впровадити пост глави держави.
В часи існування СРСР, керівна роль належала комуністичній партії, яка здійснювала реалізацію зовнішньої та внутрішньої політики. Органи державної влади виконували вказівки та завдання компартії та були підзвітні їй . На думку проф. М.В.Бутка, в період СРСР фактично пост глави держави був відсутній. Формально Ідо роль виконував колегіальний орган - Президія Верховної Ради України на чолі з її головою. Будучи наділений значними формальними повноваженнями, цей орган виконував малопомітну роль в житті країни. Але, як не дивно, вперше питання про впровадження в СРСР поста Президента було поставлено при підготовці проекта Конституції СРСР 1936 року, яка "прийняла" ряд ідей поділу влади, куди міг би "вписатися і Президент". Ці ідеї не були втілені: " По системі Конституції в СРСР не повинно бути одноосібного Президента, якого буде обирати все населення поряд з Верховною Радою, і який би міг протиставити себе Верховній Раді"1
1 16 Кузнєцов Е. Історія створення інституту Президента СРСР // Держава і право. - № 5 . – 1996. – С.- 95-104
Донедавна радянська наука конституційного права заперечувала необхідність визнання принципу "розподілу влад" і відповідно інституту президентства, які є" шкідливими для радянської демократії". Не останню роль у "відмові у праві на життя " президентства відігравала теорія законодавчої і виконавчої влади в діяльності механізму владарювання.2
2 20 Мелещенко В.Ф. Основи конституційного права України. Курс лекцій, Київ Вид. “Вентурі”. – 1995.- С. – 79.
На думку радянських науковців, життя засвідчило: непридатність і навіть шкідливість теорії "поєднання влад", необхідності розподілу влад як єдино можливої форми організації діяльності верховних владних структур . Керуючись такими мотивами Верховна Рада СРСР 14 березня 1990 року прийняла Закон "Про заснування поста Президента СРСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР".
Події серпня І991року при спробі