Законодавче закріплення та особливості реалізації принципів виборів у країнах Прибалтики

ВСТУП

Зникнення з географічної карти світу Союзу РСР призвело до утворення на його території п’ятнадцяти суверенних держав. У процесі перебудови, здобуваючи незалежність, республіки намагались самостійно визначити інститут виборів.

Становлення інститутів виборної демократії в країнах Прибалтики, як і в інших країнах пострадянського простору, відбувалось по сценарію розвитку будь – якого історичного процесу, а саме в умовах паралельного пошуку нової структури організації влади і оформлення інститутів політичної участі громадян в ї здійсненні.

Розробка і прийняття законів що регулюють порядок і організацію виборів країн Прибалтики – Латвії, Литви, Естонії відбувалось майже одночасно.

У Латвії і Литві закони були прийняті у 1992 році, а в Естонії – у 1994.

Зазначимо, що країни району першими із 15 колишніх республік Союзу РСР були прийняті до Ради Європи, що свідчить про їх прихильність до ідеї демократії.

Країни Прибалтики, ініціюють право вступу їх до НАТО. Литва, Латвія, Естонія – перші ластівки з усіх величезних республік пострадянського простору – поки що єдині активно інтегруються в євроатлантичний простір.

Нові незалежні країни потрапили на серйозні труднощі, викликані розглядом економічних зв’язків, але Естонія, Литва, Латвія досить швидко їх здолали не вступивши до СНД. Там швидко запровадили національні валюти, провели ринкові реформи.

У перші роки після відновлення незалежності прибалтійські держави розвинули між собою політичну, економічну, культурну співпрацю. У 1996 році на зустрічі президентів трьох країн у Вільнюсі було підписано декларацію “Партнерство в ім’я інтеграції”, визначено спільні економічні проекти, створення загального митного простору, об’єднаної енергетичної системи, запровадження єдиних правил транзиту, будівництво швидкісної автомагістралі тощо. Щоб позбутися залежності від російської нафти, країни Балтії побудували на морі спільний термінал для прийому танкерів з паливом.

За роки відновленої незалежності зріс рівень життя населення прибалтійських країн, зміцніла їхня грошова система. Стабільною залишається політична ситуація. Які б сили не були при владі – ліво- чи право- центристські, - вони виступають за національно державницькі пріоритети розвитку. Вибір цими країнами західних моделей економічного розвитку підтверджують і вибори президентів. У 1998 р. президентом Литви став американець литовського походження Вальдус Адамкус, який змінив на цій посаді Альгідраса Бразаускаса. Наступного року президентом Латвії була обрана канадка литовського походження Вайра Віке-Фрайберг, яка змінила лідера Селянської партії Гунтіса Улманіса.

В Естонії та Латвії гостро постала проблема “російськомовного” населення. Росіянам, які прибули в республіки після радянської окупації 1940 р., громадянство надається лише за ряду умов, зокрема, якщо президенти складуть іспит на елементарне знання державної мови.

Частина даного населення обурюється такими законами й апелює до світової громадськості, вважаючи їх порушенням прав людини.

Законодавче закріплення та особливості реалізації принципів виборів у країнах Прибалтики.

Основні джерела, міжнародні стандарти в галузі прав людини, які стосуються вільних і справедливих виборів, наступні.

Перш за все це Загальна декларація прав людини, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., в ст.21 записано: ”Кожна людина має право, брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через вільно вибраних представників. Воля народу повинна бути основою влади, ця воля повинна знаходити своє вираження в періодичних і несфальсифікованих виборах, котрі повинні проводитись при загальному і рівному виборчому праві, шляхом таємного голосування, або іншими рівнозначними формами, які б забезпечували волю голосування” [13,9].

Стаття 21 Загальної декларації прав людини є першою заявою стосовно прав людини на участь у політичному житті в період, і після другої світової війни. Якщо на момент прийняття Декларація розглядалась в якості заяви про наміри, то сьогодні право і свободи, проголошені в ній, розглядаються державами в якості юридично обов’язкових норм.

Громадянські і політичні права, викладені в Загальній декларації, були уточнені і конкретизовані в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права прийнятому в 1966 р. Учасниками цього пакту в 127 держав, що робить його міжнародним інструментом з великою кількістю учасників і гарантує право на вільні вибори.

В статті 25 даного документа проголошується право кожного громадянина “голосувати і бути вибраним на правдивих періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого право шляхом таємного голосування що забезпечує вільне волевиявлення виборців” [15,18].

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права приймався у формі багатостороннього міжнародного договору і на відміну від Загальної декларації прав людини відразу визначається як документ, який мав обов’язковий характер для держав – учасниць. Статтею 28 передбачається створення Комітету з прав людини, який спостерігає за дотримання прав , про які йдеться в даному Міжнародному пакті [13,19].

До числа основних джерел універсальних міжнародних виборчих стандартів, належить також Конвенція про політичні права жінок від 20 грудня 1952 року. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок від 18 грудня 1979 року, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 25 грудня 1965 року. В цих міжнародно-правових документах, розроблених в рамках ООН, сфокусована увага на недопущення дискримінації стосовно прав жінок при участі у виборах і любої іншої расової дискримінації. Більше того, держави взяли на себе обов’язок приймати спеціальні міри, направлені на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками і жінками [5,130].

Аналіз вищеназваних джерел міжнародного права дозволяє зробити висновок, що міжнародні виборчі стандарти – це зобов’язання держав не тільки надавати особам котрі знаходяться під їх юрисдикцією, які – небудь визначені права і свободи на участь у вільних справедливих правдивих і періодичних виборах, але