Підкреслюючи важливу роль судових органів у здійсненні вільних виборів, міжнародна громадськість рахує їх додатковими, а не заміняючи ми незалежні виборчі органи.

Під виборчим процесом розуміється врегульована законами та іншим нормативними документами діяльність індивідів, органів, організацій і груп по підготовці і проведенню виборів в державі, самоуправлінські органи і відповідних посадових осіб. Ця нормативно-впорядкована діяльність складається з визначених стадій, які розміщені у певній послідовності:

- призначення виборів;

реєстрація виборців;

формування виборчих округів, якщо вибори проводяться по виборчим округам;

формування виборчих дільниць;

висунення кандидатів;

агітаційна кампанія;

голосування;

можливий другий тур голосування, або повторні вибори;

остаточний підрахунок голосів і публікація результатів виборів.

Графік проведення виборів, який включає перечислені стадії, рекомендується опублікувати в інтересах гласності, та розуміння виборцями процесу виборів і підвищення довіри до нього.

Що стосується ролі спостерігачів на виборах, то пункт 8 Документу Копенгагенської ради Конференції з людських вимірів РБСЕ проголошує: “Держави-учасниці вважають, що присутність спостерігачів, як іноземних, так і національних, може підвищити авторитетність виборчого процесу для держав, в яких проводяться вибори. Тему вони запрошують спостерігачів від будь-яких інших держав – учасниць РБСЕ”.

Вільні і справедливі вибори у відповідності з міжнародними стандартами повинні проводитись періодично. Це відзначено як і Загальній декларації прав людини (п.3 ст.21), [13,9], так і в Міжнародному пакті про громадські і політичні права (п.”b” ст.25) [15,18]. Це дуже важливе положення, поскільки одноразові вибори не повною мірою забезпечують стабільність демократичного розвитку держави.

У міжнародних документах не встановлені конкретні терміни періодичного проведення виборів, але їх періодичність треба визначити виходячи з того, що влада повинна постійно відображати волю народу, яка, лежить в основі законної діяльності влади. Крім цього, періодичність повинна встановлюватись і законом. А саме ця вимога зафіксована в пункті 7.1 Документу Копенгагенської ради Конференції по людських вимірах РБСЕ. Мається АН увазі, що призначення виборів повинна проводитись в терміни, які б позволяли кандидатам, політичним партіям, іншим учасникам виборчого процесу розгорнути повноцінну передвиборчу кампанію [5,141].

Таким чином, порушення періодичності виборів, перенесення запланованих законом виборів є порушенням міжнародних виборчих стандартів. Виключенням може бути лише запровадження надзвичайного стану. Міри, передбачені запровадженням надзвичайного стану, повинні відповідати положенням міжнародного права.

Міжнародна громадськість виходить з того, що обмеження прав і свобод у такому випадку повинне розглядатися в якості несумісності проведення вільних і справедливих виборів.

У Загальній декларації прав людини (п.3 ст.21), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (п.”b” ст.25) міститься термін “правдиві вибори” – який означає, що вибори обов’язково повинні бути періодичними, рівними, загальними і проводитись шляхом таємного голосування.

Правдиві вибори надають виборцям право зробити реальний вибір. При ньому існує реальний політичний плюралізм, який здійснюється перш за все через функціонування партій. Політичний плюреалізм повинен юридично захищатись державою через прийняття відповідних законів, також повинне передбачатись справедливе і гласне фінансування виборчих кампаній, яке може включати і державне фінансування.

Попередньою умовою вільного вибору є проінформованість населення. Для того щоб вибори були правдивими, вони повинні відображати політичну волю народу. Не маючи доступу до інформації про кандидатів, партії і процес виборів, виборці не зможуть ні сформулювати, ні здійснити цю волю. Об’єктивні інформаційні програми для виборців і безперешкодна політична пропаганда, являють собою важливий елемент правдивих виборів. Більше того, частина 4 Декларації про критерії вільних і справедливих виборів передбачає прийняття державами національних програм громадянської освіти, навчання населення виборчим правилам і процедурам.

Таким чином, правдиві вибори – це такі вибори, які виражають волю народу і призводить до її здійснення.

Отже, після другої світової війни міжнародна спільнота визнала, що право на участь в управлінні державою у формі вільних справедливих правдивих виборів, які проводяться періодично на основі загального і рівного виборчого права, шляхом таємного голосування, є одним із основних прав людини, і розробила ряд стандартів в даній галузі. Ці стандарти розвивались по мірі наближення держав до втілення в життя демократичних прав. Найбільш активно це зближення відбувається в рамках РБСЕ.

З урахуванням корінних політичних змін, які відбулися в Європі в кінці 80-х – 90-х роках ХХ ст, в наш час актуальною стає кодифікація міжнародно-правових норм в галузі виборчого права. Причому кодифікація не тільки в зведенні в єдину систему діючих стандартів, але й в більш точному формулюванні цих стандартів [5,143].

Завдання кодифікації міжнародно-правових норм в галузі виборчого права з урахуванням розвитку загально-європейського процесу може бути в першу чергу реалізована в рамках Ради Європи шляхом прийняття відповідної конвенції. Це буде сприяти закріпленню процесів демократичних перетворень в країнах СНГ, Прибалтики і Східної Європи, котрі є членами цієї міжнародної організації.

В державі повинні бути створені необхідні умови для реалізації прав своїх громадян на участь в управлінні державними справами своєї країни як безпосередньо так і через своїх представників, вибраних в результаті вільних справедливих і правдивих виборів, які відбуваються періодично на основі загального і рівного виборчого права шляхом таємного голосування.

Обов’язки держав. Держави повинні:

встановлювати діючу і не дискриміновану процедуру реєстрації виборців;

сприяти становленню політичних партій і їх вільній діяльності, законодавчого регулювання фінансування політичних партій і виборчого процесу;

признавати і захищати право кандидатів на безпеку їх життя і власності;

забезпечити прийняття мір, щодо неможливості встановлення юридичних чи адміністративних бар’єрів для безперешкодного доступу до засобів масової інформації;

приймати національні програми громадської освіти;

забезпечити створення незалежних адміністративних структур, які організовують проведення виборів у відповідності з міжнародноправовими обов’язками і національним законодавством

країни;

забезпечити кандидатам, які отримали необхідну кількість голосів, можливість отримати посаду і залишитися