ТЕМА: Роль і завдання сільських, селищних голів у місцевому самоврядуванні

П Л А Н

Вступ.

Досвід самоврядування сільських громад в Україні.

Керівники сільських громад в Україні ХІІ – початку ХХ ст. (старости і війти).

Загальні функції, повноваження та вимоги до професійно-кваліфікаційних характеристик сільських, селищних голів.

Повноваження та функціональні обов’язки сільських, селищних голів.

Вимоги до професійно-кваліфікаційних характеристик сільських, селищних голів.

Вступ

Більш як десятиліття в Україні активно розбудовується місцеве самоврядування. Відбулося його конституційне визнання. Етапним актом стало приєднання нашої держави до Європейської хартії місцевого самоврядування.

Все це підтверджує, що розвиток місцевого самоврядування в Україна набув незворотного характеру і сьогодні є одним із пріоритетних напрямку внутрішньої політики в нашій державі. Про це свідчить також і ряд прийнятих нормативно-правових актів, у тому числі укази Президента України “Про Концепцію державної регіональної політики”, “Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні “ та інші.

Конституція України визначила територіальну (сільську, селищну, міську) громаду первиннм суб’єктом місцевого самоврядування.

Основний Закон України покладає на територіальні громади вирішення широкого спектра важливих питань насамперед залежить від професійної компетенції сільського, селищного, міського голови й активної участі кожного члена територіальної громади.

Це підтверджує майже тисячоліття історія розвитку територіальних громад в Україні та світовий досвід місцевого самоврядування.

Досвід самоврядування сільських громад в Україні

Еволюція територіальної громади в Україні відбувалася починаючи від Київської Русі-України. Протягом століть територіальна громада в Україні, без належної підтримки з боку держави, здійснювала низку важливих функцій, що забезпечували життєдіяльність села чи поселення. Серед них /найважливішими були: господарська; соціального захисту; культурно-просвітницька; забезпечення правопорядку на території громади та збереження рухомого і нерухомого майна, а також політична функції.

Господарська функція територіальної громади диктувалася її відповідним способом виробництва та економічною базою. Територіальні громади володіли маєтками і майном. Громадським маєтком вважалися ті об'єкти, прибуток з яких йшов на потреби й видатки всіх односельців - членів гро-мади, а громадським майном - речі, що служили кожному членові громади. Сюди входили «польова власність» (орні землі, сінокоси, полонини, толоки, городи, сади, пасіки, стави) і будівлі (громадська хата, школа, церква, плебанія, корчма, тюрма, шпихлір, млин, сукновальня тощо). До особливо важ-ливих будівель громад XVIII ст. належали громадські шпихліри - зернові сховища для матеріальної допомоги сільським і міським громадам, відомі по всій Україні, особливо в часи переднівку або голоду.

У господарському житті українців побутував прадавній, відомий усім слов'янським народам звичай взаємодопомоги. Учені-етнографи бачать його зародження ще в родовому суспільстві, коли діяв обов'язок допомоги членам свого роду. З часом цей обов'язок трансформувався в добровільну участь у спілках взаємодопомоги сусідніх сімей. Така добровільність ос-вятилася звичаєм, а тому члени громади сприймали взаємодопомогу до певної міри як обов'язок.

Поширеною формою взаємодопомоги в господарській діяльності територіальної громади можна вважати супрягу. Вона виражалась у тимчасовій спілці двох господарів (найчастіше сусідів), які не мали достатньої кількості робочої худоби, а тому були змушені її об'єднувати на час певних робіт. Крім супряги, стародавньою формою взаємодопомоги під час ви-конання термінових або трудомістких робіт була толока. Ця форма праці поширена в багатьох народів і виникла вона, безперечно, з появою громади. Сходилися на толоку найчастіше після попереднього запрошення гос-подарів. Не піти на толоку - значило образити господаря. В Україні толокою переважно збирали хліб, сіно, будували хати, громадські будівлі (церкву, школу, «гміну» тощо).

Значну роль у господарській діяльності відігравали громадські позичкові каси, що почали організовуватися вперше на Україні в Галичині у другій половині XIX ст. Фонди позичкових кас нагромаджувалися по-різному: за рахунок продажу громадського лісу чи облігацій, а частіше церковних грошей чи селянської складщини.

Здійснюючи соціальну і культурно-просвітницьку функції, територіальні громади провадили значну виховну роботу. Великим соціальним злом на території українських земель було пияцтво, яке за тих часів набрало досить значних розмірів і виявилось навіть причиною руйнування дрібних селянських господарств. Необхідно врахувати, що аж до 1875 року в Га-личині поміщики мали право виробляти й продавати спиртні напої в межах своїх володінь. Це було виключно феодальне право, яке затрималось офі-ційно і після скасування панщини ще майже на 30 років, а у віддалених закутках і значно довше. З ліквідацією панщини селяни змушені були ви-плачувати компенсацію колишнім власникам, які мали право пропінації, і, як зазначають дослідники, горілчаний податок на галицьких землях був набагато обтяжливішим, аніж для інших провінцій.

У зв'язку з тим боротьба з пияцтвом набрала в західноукраїнських містах і селах значних розмірів. У кінці XI ст. у всіх повітових містечках відкривалися товариства чи братства тверезості, до пропагандистської роботи залучалися товариства та спілки «Просвіта», «Руська рада», «Від-родження». Товариства тверезості в селах найчастіше організовувалися при церквах і подекуди були досить чисельними.

Роз'яснювальну роботу серед селян вели насамперед священики, а також вчителі. Священики організовували для своїх парафіян присягу «від горілки», «шлюби тверезості». У багатьох селах Галичини під час вінчання молодих вимагали присягу на Біблії про дотримання тверезості. Вживали найрізноманітніших заходів для того, щоб вирвати селян з тенет корчмарів, зацікавити чимось, знайти улюблену справу і тим вибити підґрунтя для процвітання пияцтва та інших негативних явищ.

Функції забезпечення правопорядку в громаді, безпеки її членів, збереження майна в селах виконувала спеціальна поліцейська служба. Традиційним гарантом правопорядку була також нічна варта, відома в Україні повсюдно від тих часів, коли необхідно було забезпечити оборону громади від зовнішнього нападу. У разі виявлення порушень громадського порядку, особливо злодіїв, чи в разі пожежі