Окрім співробітництва у галузі культури Угорщина і Україна домовилися про охорону авторських та суміжних прав, що було особливо актуально на фоні поширення нелегальної аудіо, - відеопродукції, програмних продуктів. Задля пожвавлення гуманітарних контактів сторони домовились про “взаємне відкриття на своїй території культурних центрів іншої країни”.

Угода про співробітництво в гуманітарній сфері стала однією з пакету угод, підписаних у квітні 1995 р. Серед яких слід виділити Угоду про співробітництво у справі повернення культурних цінностей, що потрапили під час Другої світової війни та в наступні роки на територію іншої країни [13]. Для вирішення спірних питань було створено спеціальні комісії. Таким чином угорські та українські урядовці планували досягти високого рівня співробітництва та позбутись проблеми бюрократичного узгодження позицій між кількома міністерствами, до сфери компетенцій яких належали переміщені під час війни культурні цінності. Поверненню підлягали й цінності, що були переміщені після Другої Світової війни. В документі наголошувалось, що “сторони висловлюють свою готовність розпочати роботу по поверненню культурних цінностей, вивезених під час Другої Світової війни та в наступні роки з їх території після завершення певних етапів і всього комплексу пошуково – дослідних, експертних робіт, пов’язаних з ідентифікацією та визначенням культурних цінностей, узгодження правового механізму передачі”. Ще однією угодою, що мала зменшити негативний вплив Другої Світової війни на угорсько – українські відносини стала підписана 16 листопада 1996 р. Угода про збереження та увічнення місць пам’яті загиблих військовослужбовців та цивільних жертв воєн та про статус поховань. Тут слід відзначити, що підписання цього документа було важливішим для України, яка не мала достовірних даних про кількість жертв Другої Світової війни. Обидві сторони зобов’язалися обмінюватися інформацією про наявність існуючих поховань та їх розміри, здійснюючи це за власний кошт, забезпечувати вільний доступ угорських та українських громадян до місць розташування поховань загиблих угорських та українських військовослужбовців та цивільних жертв воєн. Потрібно відзначити, що підписання і ратифікація парламентами обох держав двох Угод, що стосувались проблем, пов’язаних зі спадщиною Другої Світової війни сприяли утвердженню добросусідських відносин [ ].

Ще однією сферою зацікавленості Угорщини і України була активізація партнерства у науково – технічній галузі, а саме створення спільних дослідних проектів. Тому 19 травня 1995 року у Києві угорська і українська сторони підписали Угоду про співробітництво у сфері науки і технології. Вона передбачала, що “організації, інститути та інші суб’єкти співробітництва обох краї можуть укладати між собою прямі угоди, договори та контракти, в яких визначаються тематика, питання фінансування, порядок використання результатів спільних робіт, а також конкретні питання співробітництва”.

Крім цього Угода передбачала [14]:

участь представників третіх держав у спільних проектах;

обмін фахівцями у сфері науки і технології;

обмін науково – технологічною інформацією та документацією;

створення спільних науково – технологічних центрів і дослідних колективів.

Необхідно зауважити, що децентралізація державного впливу на процес проведення досліджень, значною мірою, компенсувалася створенням спільної двосторонньої комісії, до компетенції, якої входило прийняття рішень щодо спільних проектів досліджень і розробок, що становлять спільний інтерес, оцінка та узгодження напрямів науково – технологічного співробітництва. Водночас сторони брали на себе зобов’язання по спільному захисту інтелектуальної власності. Безстроковість угоди дозволяє зробити висновок про перспективну зацікавленість обох сторін у цій галузі співробітництва.

Вже у 1997 р. відбулися зустрічі представників Угорського національного комітету з технологічного розвитку та Міністерства України у справах науки і технології. Сторонами було визначено приоритетні напрями співробітництва серед яких медицина, біотехнологія, екологія, сільське господарство, матеріалознавство. Протягом 1999 – 2000 р. сторони домовилися про виконання 19 спільних проектів у згаданих вище галузях [26, с. 69 – 72].

Зокрема, у вересні 1998 р. українські вчені взяли участь в угорсько – українському “Воркшопі”, з пріоритетного наукового напрямку “нові матеріали і речовини”, що проходив у Будапешті. Тут були представлені розробки Державного фонду фундаментальних досліджень, державних науково – технічних програм за цим пріоритетним напрямом, а також перспективні технології інституту проблем матеріалознавства НАН України; матеріали електронної техніки; оптичні елементи; перспективи напівпровідникового матеріалознавства в регіоні Буковини; функціональна кераміка; багатокомпонентні матеріали; оптичні та конструкційні монокристали.

Ще одним кроком, що сприяв зближенню стандартів освіти стала Угода про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і наукові ступені – від 27 жовтня 1998 р. Це відкрило можливість угорцям і українцям, що проживали в іншій державі, отримувати вищу освіту рідною мовою, ліквідувати бюрократичні перепони і дало змогу значно пожвавити контакти, не обмежуючись теоретичною діяльністю [15].

Хотілося б підкреслити, що співробітництво Угорщини та України в гуманітарній сфері не обмежувалось виключно співпрацею недержавних органів. Логічним продовженням ряду договорів міждержавних угод та інших нормативних актів стало встановлення співробітництва між угорським та українським парламентами. Зокрема, згідно Угоди про розвиток відносин між Державними Зборами Угорщини та Верховною Радою України від 28 вересня 1994 р. обидві держави домовилися про щорічні зустрічі голів парламенту, постійні контакти парламентських профільних комітетів сприяли розвитку регіонального та прикордонного співробітництва. Крім того, керівники законодавчих органів Угорщини та України у спільному “комюніке”, підписаному за підсумками візиту О. Мороза до Будапешта, “домовилися продовжувати плідну співпрацю у справі повнішого задоволення потреб національних меншин,