Зараз є дуже поширеною думка, що Угорщина є „найслабшою ланкою” НАТО. Якби НАТО виключало своїх членів, Угорщина була б першим кандидатом „на виліт” – цитує американський журнал слова офіційного представника Північноатлантичного альянсу [70].

У статті, опублікованій в номері „Foreign Affairs” за листопад/грудень 2002р., Селеста А. Валландер з вашингтонського центру стратегічних і міжнародних досліджень, висуває думку, що НАТО потребує механізму виключення держав-членів організації. Корупція і недемократична політика в деяких державах, які недавно приєдналися до НАТО, включаючи Угорську і Чеську республіки, можуть загрожувати легітимності союзу. Валландер цитує Угорське радіо, в трансляціях якого колишній і нинішній міністри оборони визначають, що у країні погана репутація у штабі НАТО.

Дєрдь Келеті – міністр оборони з 1994 по 1998рр., відзначив, що перед вступом в НАТО у 1999 році Угорщина давала обіцянки, які не була готова виконати. І новий міністр оборони Ференц Юхас заявив в ефірі, що йому неофіційно повідомили – Угорщина вже була би виключена з альянсу, якби це дозволяв статут організації [60].

Габор Міклош з лівої газети „Nepszabadsag”, писав, що “FOREIGN AFFAIRS” дуже своєчасно висловився про обороноздатність Угорщини і її діяльності в рамках НАТО. А Ференц Хоркай Хорхер – оглядач щотижневика „HETI VALASZ”, зазначив, що матеріал Валландер відображає тільки її власну точку зору [60]. Третього листопада 1999 року у газеті „WASHINGTON POST” була опублікована стаття, яка розповідала про переговори між Джорджем Робертсоном і міністром оборони Угорщини Френсом Юхасом. Генеральний секретар НАТО вимагав, щоб Угорщина виконала обіцянку модернізувати і краще екіпірувати свою армію. В свою чергу Ф. Юхас звинуватив уряд Віктора Орбана в тому, що він не здійснив важливих воєнних закупок, та не виконав зобов’язань вкласти більше грошей в оборону [44].

У самому Міністерстві оборони Угорщини заявляють, що серед основних проблем армії – скорочення штату військовослужбовців, недостатнє обороноздатність проти біологічної і хімічної зброї і слабка мовна підготовка угорських солдат.

Під час самміту НАТО в Празі звучала критика на адресу нових членів НАТО. Особливо це стосувалося Чехії та Угорщини. Їх було звинувачено у небажанні реформувати свої армії. Витрати на оборону і там і там до цього часу нижчі намічених в альянсі 2% від ВВП. В Угорщині витрати на модернізацію армії взагалі скоротилися з 149 мільйонів у 1999 році до 82 млн. у 2001 році [80].

За три роки членства у НАТО Будапешт за свої кошти придбав лише одну сучасну систему озброєнь – систему „ППО Містраль” французького виробництва. Основну частину своїх озброєнь угорська армія отримала від Росії за рахунок заборгованості колишнього СРСР – більше 500 бронетранспортерів БТР-80 і автомобілів „НИВА”, а до цього ескадрилью сучасних МІГ-29 [42].

Новий скандал виник в Угорщині на кінці 2000 року, що був пов’язаний з ВПС Угорщини. В Будапешті довго відбувалися дискусії з питання – що краще: закуповувати для оновлення своїх ВПС: дорогі літаки західного виробництва чи обмежитися модернізацією винищувачів російського виробництва МІГ-29, які знаходяться на озброєнні угорської армії. Думки з цього приводу різко відрізнялися одна від одної. Недостачі у виборі літаків не було. Шведська авіакомпанія „Сааб” пропонувала винищувачі „Гріппен”, французька „Дассо” прагнула проштовхнути нову модель „Міража”. Найбільш активними були американці, які пропонували свій авіатовар на вибір. Компанія „боїнг Макдоннел-Дуглас” нав’язувала найновіші і дорогі F/A-18 Хорнег, а „Локхід-Мартін” прагнула продати бувши в користуванні F-16, що стосується варіанту модернізації МІГ-29, то послуги на рахунок цього пропонували німецькі, російські, ізраїльські і польські фірми, які мали відповідний технологічний досвід і виробничі потужності. Переважаючими бачилися позиції німецького підприємства „DАСА”, яке мало наміри залучити до модернізації російське підприємство-виробник „Міг-Мапо” [89].

Обстановка склалася таким чином, що німецька сторона не сумнівалася в заключенні дуже вигідного для неї контракту про модернізацію 14 літаків з 27, які були у складі Кечкеметського авіаполку. Тим більше, що у приватних розмовах деякі угорські чиновники не один раз давали зрозуміти, що питання у найближчий час вирішиться саме на користь „DАСА”. Але існували і противники модернізації. З великою настирливістю посол (сьогодні вже колишній) США в Угорщині Петер Тюфо „пробивав” постачання в Угорщину американської авіатехніки. Кінцеве рішення з приводу долі угорських ВПС повинен був прийняти кабінет уряду до кінця 2000 року. У лютому 2001 року США почало звинувачувати Угорщину в тому, що вона економить на воєнних витратах. Конфлікт досягнув апогею у середині лютого, коли з дня на день очікувалося засідання урядового кабінету. Натовські і американські представники буквально виломлювали руки членам кабінету, прагнучи їх умовити на користь F-16 [18]. Яким же було здивування офіційних представників фірми „DАСА”, коли кабінет прийняв рішення протилежне тому, яке очікувалося. Було оголошено про придбання винищувачів F-16 причому не нових. За попередніми підрахунками закупівля цих машин, озброєння і підготовка обслуговуючого персоналу обійдеться угорській казні в 160 млрд. форинтів, що відповідає 530 млн. доларів.

Ще на початку 90-х років була розроблена програма правових та політичних заходів, що гарантувала відповідні засади для демократичних перетворень, зокрема і здійснення цивільного контролю над збройними силами. Конституцією та законами Угорської республіки було однозначно визначено права та обов’язки президента республіки і державних зборів у питаннях утримання, фінансування,