управління та застосування збройних сил. У контролі та управлінні збройними силами важливу роль відіграє комісія парламенту з питань оборони, конституційна комісія, державна обліково-ревізійна палата та контрольне відомство уряду Угорської Республіки. Політичні інститути, які діють згідно з законодавством та принципом розподілу влади дають тверді гарантії того, що рішення про використання збройних сил може бути прийняте виключно виборними та підзвітними народу політичними структурами. Незважаючи на існування основних політичних та правових умов демократичного цивільного контролю над збройними силами, існувала потреба подальшого вдосконалення контрольного механізму. Тому подальша законотворча діяльність була спрямована на опрацювання законів щодо умов введення надзвичайного стану в країні, а також на гармонізацію оборонних і економічних зв’язків [86].
У 1995-1996 роках були прийняті закони та рішення про комплектування резерву угорської армії, про військову освіту, про військове бюро президента Угорської Республіки, про підготовчу програму вступу країни до НАТО, про порядок та зміни в призовній системі, про військово-промисловий комплекс країни. Звідси ми бачимо, що Угорщина здійснила ряд заходів, щоб якнайшвидше стати членом альянсу.
Кількість питань військової сфери, не врегульованих законодавством країни, зменшується з кожним роком. Продовжується перебудова систем планування оборони та формування бюджету за зразком, прийнятим в країнах-членах НАТО. Створення елементів суспільно-політичної системи для здійснення ефективного демократичного та цивільного управління армією і контролю над збройними силами з боку державних структур, зокрема законодавчих та виконавчих. Парламентська комісія з питань оборони постійно отримує інформацію про становище в армії, про її найважливіші завдання, розвиток та кадрові зміни [69].
До практичних заходів, які здійснювалися у військовій сфері, слід віднести участь країни в навчаннях у рамках ПЗМ відповідно до робочої програми партнерства, яка була оформлена НАТО у вигляді трирічного „гнучкого” плану, а також згідно з Індивідуальною програмою партнерства, розробленою у відповідності до ПЗМ для співробітництва з кожною „партнерською” країною окремо.
При опрацюванні цих програм значну роль відіграло досягнення відповідностей між військовими системами НАТО та Угорської Республіки, визначених для країни в ході процесу планування та контролю програми ПЗМ. Найбільш важливі елементи взаємодії Угорщини з НАТО експерти Північноатлантичного блоку розробили в ході спільного вивчення та узгодження можливостей двох військових структур. Угорщина серед усіх програм співробітництва, учасником яких вона є, найбільш важливим для себе вважала заходи, що проводилися за формулою „НАТО-ПЗМ”. У 1995 році підрозділи та представники угорської армії взяли участь у 161 заходах за програмою ПЗМ, з яких 11 – навчання вище зазначеної категорії, а в 1996 році – у 152, з яких 24 – військові навчання. У рамках програми відбувалася і підготовка офіцерського корпусу. Так кількість офіцерів, які починаючи з 1991 року закінчили військові заклади за кордоном, станом на 1997 рік становила 705 чоловік. Крім того, в процесі планування та контролю програми ПЗМ Угорщина визначила і запропонувала для взаємодії з НАТО окремі підрозділи угорської армії. Цим силам було поставлене завдання протягом короткого часу досягти певного рівня відповідності, щоб у разі потреби вони змогли брати участь в операціях НАТО (миротворчих, гуманітарних, науково-рятувальних) [27, с. 84-89].
Після розширення альянсу Угорщина ввійшла в зону Південного головного командування в Неаполі. А в лютому 1991 році в Угорщині, як і в Польщі, Чехії і Румунії, розпочали роботу операційні центри повітряного спостереження, створені з використанням американських технологій. Їх відкриття стало першим кроком до заснування спільної з системами НАТО мережі повітряного спостереження, зона діяльності якої поширюється від прибалтійських країн до Македонії. У цей сектор зокрема потрапляють західні райони Росії, України, Білорусії, що надає НАТО потенційну можливість координації повітряних операцій над територіями держав, які не входять до альянсу [49].
У Брюсселі були затверджені два показники вартості розширення. Перший – частка для нових членів у загально натовському бюджеті, які становлять 2,48% – для Польщі, 0,9% – для Чехії, 0,65% – для Угорщини. (Для порівняння: частка США становить – 26%). Другий – загально натовські витрати на будівництво і підтримку військової інфраструктури в нових країнах-членах у розмірі 1,3 млрд. доларів на 10 років.
Напередодні військової операції США в Іраку виступив міністр оборони США Дональд Рамсфельд. Він у своєму виступі поділив Європу на „стару” і „нову”. До старої були зараховані Франція і Німеччина, які закликали США не поспішати з початком війни в Іраку. Своїм виступом він поставив у складне положення тих, кого він вважає „новими європейцями”, – держави Центральної і Східної Європи. Колишнім соціалістичним країнам, які вже є членами НАТО (Угорщина, Польща, Чехія) або мають намір вступити в цю організацію (Болгарія, Румунія, Словаків, Словенія і країни Балтики), дуже імпонує увага високих представників заокеанської супер держави. Але у Варшаві і Празі, Будапешті і Братиславі не забувають і про те, що на 2004 рік намічений вступ 10 країн регіону у Європейський Союз. А у цій організації тон задають якраз „старі” європейці. Східна Європа опинилась між двох вогнів [66, с. 25-28]. Чи зацікавлений Пентагон у поляках, чехах чи угорцях як союзниках у війні з Саддамом Хусейном? Взагалі то кожна з трьох країн брала участь у підготовці до цієї операції, хоча і дуже скромним чином. Польща виразила готовність послати на Близький Схід таке число військовослужбовців, яке запропонують США. Чехія відправила на американську базу в Кувейт роту хімічного захисту, яка може прийняти участь у бойових діях в тому випадку, якщо Ірак таки застосує зброю