Отже, аналізуючи вступ Угорської Республіки до НАТО, можна зробити певні висновки. Співпраця Угорщини з Нато почалася на початку 90х років, а в березні 1999 року вона разом з Польщею і Чехією стали цінними членами НАТО.

Однак військово-політичний комплекс Угорщини потребує реформування, оскільки не відповідає стандартам НАТО, на що неодноразово звертали увагу його представники. На сьогоднішній день ряд заходів у напрямку переозброєння вже здійснено, хоча цей процес є далеко незавершеним. Будучи членом НАТО, Угорщина взяла активну участь в бойових діях в Югославії; підтримала анти іракську військову кампанію.

Розділ ІІ. ІНТЕГРАЦІЯ УГОРЩИНИ ДО

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Геополітичні зміни, які відбулися в кінці 1980-х років, поставили країни Центральної і Східної Європи перед необхідність вибору власного внутрішнього і зовнішньополітичного шляху розвитку. Одним з таких орієнтирів став Європейський Союз, а також ряд впливових європейських організацій, таких як Рада Європи, Організація з безпеки і співробітництва у Європі. Членство у таких організаціях для постсоціалістичних держав Центральної і Східної Європи, а також пострадянських держав, означало, перш за все, своєрідне повернення у Європу, позбавлення ізоляції, а також можливість виходу на ринок Євросоюзу, доступ до його ресурсів, можливість залучення значних іноземних інвестицій.

Одним з перших документів, у якому відображалось відношення Європейського співтовариства до змін у країнах Центральної та Східної Європи, стала Декларація Ради Європи про міжнародну роль Європейської спільноти, прийнята в грудні 1988р., в якій йшлося про необхідність розвитку політичного діалогу між Заходом і Сходом [34, с. 52-57].

На зустрічі країн „Великої сімки” в Парижі в 1989 році була прийнята декларація про взаємовідносини між країнами Заходу і Сходу, в якій східноєвропейським державам була запропонована „можливість розвивати збалансовану економічну кооперацію”, а Польщі і Угорщині – конкретні ініціативи по проведенню економічних реформ у цих країнах. Вже на самміті Ради Європи в Страсбурзі, який відбувся 1989р., обговорювалися питання про надання допомоги в проведенні реформ у Польщі і Угорщині. Вісімнадцятого грудня 1989р. була створена програма ФАРЕ, метою якої було надання економічної допомоги цим країнам [53].

Найбільше іноземних інвестицій в період 1989-1991рр. було надано Угорщині, тому що саме у цій республіці ринкові реформи просувалися досить швидко, а політична стабільність виступала гарантом залучення інвесторів. Саме в цей період активно починає обговорюватися ідея асоціації країн Центральної і Східної Європи з Європейською спільнотою. На зустрічі міністрів закордонних справ в Дубліні в січні 1990р. були сформовані основні напрямки угод про асоціацію, а Рада Європи на зустрічі там само в квітні удобрила ідею підготовки угод про асоціацію з Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною [78]. Так в лютому 1991 р. була підписана Вишеградська спільна декларація (Чехословаччина, Польща Угорщина) по координації взаємодії у сфері безпеки, розвитку ринкових реформ, екології, енергетичних і телекомунікаційних систем національних меншин.

Угода про асоціацію була підписана Європейським співтовариством з Угорщиною 13 листопада 1991р., процес ратифікації був довгим. Угорщина ратифікувала угоду 13 грудня 1993 р. ЄС, оголосивши Угорщину кандидатом до Європейського співтовариства, вимагав від неї цілого ряду економічних і політичних реформ [54, с. 16-18]. У 1993 році на самміті ЄС у Копенгагені було підкреслено, що вступ країн ЦСЄ у Європейський Союз справа недалекого майбутнього. У 1994р. була розроблена Ессенська стратегія, яка мала вирішити як сприяти показникам економічного росту у країнах ЦСЄ, як привести їх законодавства у відповідність з європейським правом. У цьому ж році угорський парламент надав повноваження уряду подати в ЄС заяву про прийом Угорщини в повноправні члени цієї організації, Угорська республіка стає асоційованим членом Союзу. В грудні 1997р. Рада Європи почала переговори про приєднання шести країн, в тому числі Угорщини, до ЄС. Щоправда, дата їх кінцевого вступу до ЄС постійно відкладається його керівництвом в силу внутрішніх труднощів, які переживав Євросоюз [47].

Якщо вступ а НАТО свідчить про воєнно-політичну переорієнтацію, то поступовий процес підготовки до вступу в ЄС означає утворення і укріплення матеріальної основи такої переорієнтації, радикальну зміну системи зовнішньоекономічних зв’язків країни. В 1990-ті роки, коли було заключено угоду про асоціацію з ЄС, найбільш динамічно розширювався товарооборот з країнами-членами Євросоюзу, внаслідок чого швидко росла частка цих країн у зовнішньому товарообороті Угорщини. Одночасно падала вага країн СНД, включаючи Росію. Якщо у 1989 році – перед зміною системи – доля соціалістичних країн складала в експорті Угорщини 44%, розвинутих капіталістичних країн – 49%, в тому числі країн ЄС – 27%, то у 1999р. картина кардинально змінилася: частка розвинутих країн збільшилася до 84%, в тому числі країн ЄС – до 76%, частка ж колишніх соціалістичних країн (без колишнього СРСР) скоротилася до 7,2%, а країн СНД – до 2,4%. Угорщині вдалося за кілька років переорієнтувати свої зовнішньополітичні зв’язки на Захід. Цьому сприяв значний потік в країну іноземного капіталу, за допомогою якого був створений цілий ряд сучасних підприємств, перед за все в машинобудуванні, хімії, виробництві обчислювальної техніки. В більшості це мультинаціональні компанії – Дженерал Моторс, Дженерал електрік, Сіменс, Опель, Філіпс та ін. Вони придбали акції угорських підприємств, або побудували нові. Фірми