6. Сторони вважають природнім елементом демократичної держави право національних меншостей на створення і функціонування в законних рамках своїх власних організацій чи асоціацій на території Сторін, які служать збереженню їх самобутності...”. Слід зазначити, що це був досить важливий документ, який дозволив уникнути сумної долі народів колишньої Югославії, де роздмухувалась позиція етнічної ворожнечі. Того ж дня було підписано угорсько – українську декларацію про співробітництво у гуманітарній сфері та галузі охорони здоров’я і медичної культури.

Крім цього, представники угорської і української сторін підписали консульську конвенцію між Україною та Угорською республікою, що мала полегшити процес встановлення дипломатичних відносин між державами після проголошення незалежності України.

8 – 11.08.1991 р. керівник угорського зовнішньополітичного відомства Б. Єменські відвідав з офіційним візитом столицю України [83, с. 5]. Підсумком візиту стало спільне комюніке, в якому сторони зазначали, що розвиток міждержавних відносин іде по висхідній лінії; набирає силу співробітництво в політичній, економічній, науково – технічній, екологічній та інших галузях. Додатково був підписаний протокол, в якому проголошувалась необхідність проведення двосторонніх консультацій не лише в галузі двосторонніх відносин, а й в “питаннях зміцнення європейського миру і стабільності, довір’я, припинення роз’єднаності Європи, включаючи формування загально європейських структур безпеки і співробітництва, будівництва демократичної мирної і єдиної Європи”.

Угорщина стала першою державою, яка встановила дипломатичні відносини з Україною. Це відбулося 3-го грудня 1991 р. підписанням Протоколу про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Угорською Республікою. Того ж дня було підписано договір про основи добросусідства та співробітництва між Угорською республікою і Україною, що почав діяти після його ратифікації угорським та українським парламентами 16 червня 1993 р [ ]. Вище наведені факти дозволяють свідчити, що 1991 рік став поворотним пунктом в угорсько – українських відносинах, що характеризувалися динамічним та взаємовигідним діалогом. Протягом цього року 2 сусідні держави пройшли шлях юридичного визначення двосторонніх відносин і заклали основи для подальшої співпраці в окремих галузях господарства, економіки та політики. Після встановлення дипломатичних відносин між двома країнами, одним з пріоритетних напрямків міждержавних відносин стало співробітництво у військовій галузі. На це є свої причини, зокрема:

міцні зв’язки між угорськими та українськими військовими, які заклали основи своїх контактів, ще в роки існування Організації Варшавського Договору;

перед військовими новоутворених молодих демократичних держав стояли подібні завдання, а саме захищати інтереси держави, її цілісність, суверенітет;

угорські військовики здобували військову освіту у вищих учбових закладах України;

наявність у збройних силах обох держав радянської військової техніки.

Сукупність вище перелічених причин створила передумови для того, щоб одним з перших державних візитів українських урядовців став візит міністра оборони України К. Морозова до Будапешта в березні 1992 р. Представники угорської і української армії домовилися про співробітництво у галузі військової науки, підготовки кадрів, запрошення спостерігачів, інформування про проведення навчань. Але таке співробітництво не мало виходити за межі повноважень Міністерства Оборони України та Міністерства Оборони Угорщини. У галузі військового співробітництва приверталася увага угорсько – українським контактам у сфері підготовки військових кадрів. Попередня домовленість про механізм обміну військовими знаннями була досягнута ще у березні 1992 р. під час візиту міністра оборони України Костянтина Морозова. А сам процес військового навчання визначений Протоколом про двостороннє співробітництво в галузі підготовки військових кадрів підписаним 29 січня 1993 р. керівниками відділів освіти угорської та української армій.

Варто також зауважити, що угорсько – українські відносини у військовій сфері не обмежувались лише підготовкою офіцерських кадрів і веденні спільної науково – дослідної роботи. Поступово розгорталось і практичне співробітництво, зокрема у сфері захисту повітряних кордонів обох держав. Широкі контакти у цьому питанні стали можливими після підписання 26 лютого 1993 р. протоколу про співробітництво між Міністерством оборони України та командуванням Угорської армії в галузі авіації та протиповітряної оборони [2, с. 29]. Аналізуючи даний документ можна дійти висновку, що мова йшла не лише про оповіщення про польоти військових літаків у прикордонній смузі, а й боротьбу проти об’єктів, що порушували повітряний простір обох держав, передбачалось проведення спільних навчань угорських та українських війсь ППО, враховувалась можливість ремонту та заправки літаків обох держав. Зауважимо, що партнерство у військовій галузі було важливим для обох держав. Так Угорщина, що стояла на шляху до вступу в НАТО, виконувала вимогу до натівських кандидатів про відсутність територіальних претензій до сусідів. А Київ отримав змогу вивчати через угорський досвід особливості вимог у військовій сфері до кандидатів на вступ до НАТО.

В грудні 1995 р. Україну відвідала делегація Міністерства оборони Угорської республіки на чолі з міністром оборони Д. Келеті. Серед пріоритетних напрямі в співробітництва військових відомств обох держав можна виділити наступні: участь у програмі “Партнерство заради миру”, поставка запасних частин з України до угорської