розширити зону, про проведення військових навчань у якій потрібно повідомити іншу державу на глибину 125 км.;

інформувати про військову діяльність у зазначеній вище зоні за півтора місяця до початку навчань або маневрів;

не проводити військових маневрів та навчання ближче, ніж за 20 км до державного кордону;

проводити щороку спільні навчання на території кожної з сторін.

Хотів би зазначити, що угорсько – українське співробітництво відзначається багаторівневістю. Це, зокрема не лише візити генералів та інших високопоставлених керівників міністерств оборони обох держав, а й стажування курсантів обох держав, ремонт різної військової техніки і спорядження та ін.

Варто звернути увагу, що угорсько – українські військові контакти не обмежувалися двосторонніми відносинами. 15 січня 1999 р. в Ужгороді відбулася зустріч військових міністрів Угорщини, України, Румунії, де держави учасниці домовилися про створення спільного інженерного батальйону, для проведення гуманітарних та миротворчих операцій. Активізація співробітництва обумовлювалася і складною екологічною ситуацією в Карпатсько – Дунайському регіоні, а саме руйнівними повенями, що спричинили значні руйнування та людські жертви. Це ще раз підтвердило необхідність створення мобільного підрозділу швидкого регулювання. Останні навчання такого угорсько – українсько – румунського інженерно технічного батальйону відбувалися на Закарпатті у вересні 2000 р., де військовики Західних сусідніх держав відпрацьовували тактику порятунку людей під час різного роду стихійних явищ і природних катаклізмів.

У цілому характеризуючи угорсько – українські відносини у військовій галузі, їх можна відзначити як багатогранні і досить активні [36, с. 3 – 4]. Будапешт і Київ намагаються не обмежуватись вирішенням локальних проблем військового співробітництва двох держав. Активна співпраця військових відомств закладає хороші передумови для утворення на межі Центральної та Східної Європи центру безпеки, який міг би в рамках ООН та ОБСЄ виконувати, в разі потреби, миротворчі функції.

Важливим питанням у стосунках будь – яких сусідніх держав є питання врегулювання кордонів [8]. І тут слід відзначити, що процедура вирішення прикордонних проблем між Україною та Угорщиною ніколи не була проблематичною. Обидві держави ще в лютому 1993 р. домовилися про спрощений порядок перетину державного кордону особами, що проживають у прикордонних областях. Варто зауважити, що підписання цієї угоди в 1993 р. (та її ратифікація в 1995 р.) свідчила про прагнення забезпечити активізацію контактів між родичами, що проживали по різні боки угорсько – українського кордону. Крім того, і в Будапешті, і в Києві добре розуміли необхідність спілкуватись між собою [35, с. 7]. 26 лютого 1993 р. в Будапешті Угорщина та Україна домовилися про створення пропускних пунктів через державний кордон, без яких угода про спрощений порядок перетину кордону залишалась лише декларацією. Згідно угоди угорська та українська сторона зобов’язались створити нові та розширити пропускну спроможність вже існуючих пунктів. Такий статус кордону мав стосуватись і транзитних вантажів та пасажирів. Ще одним важливим документом, що стосувався угорсько – українського кордону стала угода про прийом і передачу осіб через державний кордон. Цей документ забезпечив безперешкодну передачу громадян Угорщини і України та осіб без громадянства, якими цікавилися відповідні компетентні органи обох держав. Ця угода була підписана міністрами юстиції Угорщини та України.

Черговий етап активізації прикордонних відносин між Угорщиною і Україною здійснювався у травні 1995 року, коли було підписано ряд документів щодо питання функціонування кордону [74, с. 3]. В Договорі про режим угорсько – українського кордону, співробітництво та взаємодопомогу у прикордонних питаннях закріплювалось вирішення ряду принципових питань. Зокрема, кордон визнавався за станом 1947 р., що означало відмову Угорщини оскаржувати підсумки Другої світової війни. Цією ж угодою було створено інститут прикордонних уповноважених, які відповідали за оперативне розв’язання питань у прикордонній зоні. Було досягнуто домовленості про допомогу у митних питаннях.

Угорщина та Україна у 90-х роках активно співпрацювали у справі боротьби проти організованої злочинності, яку заохочувало вигідне географічне становище обох держав [9]. Наркотики, зброя, нелегальні емігранти – ці сфери злочинного бізнесу завдавали значної шкоди і загрожували внутрішній безпеці обох держав. Тому уряди Угорщини і України уклали в Києві 19 травня 1995 р. Угоду про взаємодію у боротьбі з організованою злочинністю. Особливу увагу в цьому документі сторони приділили координації дій у боротьбі проти злочинів пов’язаних з наркотиками, тероризмом, економічними злочинами. У процесі подальшої співпраці в цій галузі обидві сторони укладали щорічні протоколи про співпрацю, активно проводилися зустрічі керівників оперативних підрозділів міністерств та навчальних органів внутрішніх справ прикордонних регіонів.

Крім того, спецслужби та правоохоронні органи Угорщини та України здійснюють активний обмін оперативною інформацією про діяльність трансдерджавних злочинних угрупувань, сфера інтересів яких поширювалась на Угорщину та Україну. 1995 р. було утворено спільну угорсько – українську комісію для боротьби з проявами організованої злочинності, яка повинна була оперативно реагувати на злочинні прояви по обидва боки угорсько – українського кордону. Завдяки посиленій співпраці міністерств внутрішніх справ та спеціальних служб рівень злочинності у прикордонних регіонах Угорщини та України зменшився, скоротилися обсяги контрабанди алкогольних напоїв та перевезення наркотичних речовин.

Хотілося б визначити також, що Угорщина і Україна 11 листопада 1997 р. уклали в Будапешті угоду про оперативне сповіщення про ядерні аварії, обмін