Регіональний розвиток та регіональна політика в Україні

План

Вступ

З просуванням України шляхом економічних перетворень на перший план дедалі більшою мірою виходять питання регіональної політики. І це закономірно, оскільки відмінності в рівнях економічного і соціального розвитку, природних умовах її регіонів є вельми значними. Новітня історія країни, що бере свій початок з 1991 року - року набуття незалежності, позначена змінами, які змусили органи влади всіх рівнів звернути увагу на цей сегмент політики. З урахуванням того, що формування і реалізація регіональної політики - завдання нелегке навіть для країн з розвинутою ринковою економікою, труднощі, які існують в управлінні територіальним розвитком та його регулюванні в Україні, важко перебільшити.

Процеси в економічному і соціальному житті на регіональному та місцевому рівнях розвиваються настільки швидко, що подальше зволікання з прийняттям нової парадигми управління регіональним розвитком поставило би під загрозу темпи економічного зростання та соціальну стабільність. Наявна в країні інституційна структура увійшла у протиріччя з життєвими реаліями.

Вузловим питанням є визначення змісту державної регіональної політики на сучасному етапі ринкових реформ. Від того, яким буде співвідношення функцій щодо регіонального розвитку між центральними і місцевими органами влади в Україні, залежать якість та швидкість просування економічних реформ як у регіонах, так і у країні в цілому.

1. Основні положення регіональної політики

Політика регіонального розвитку за структурою досить складна. Основними у ній є такі блоки: політика економічна, демографічна, соціальна і культурна, екістична (поселенська), екологічна, науково-технічна.

Нині виникла потреба в нових принципах і методах господарювання, опрацюванні алгоритму узгодження інтересів усіх суб'єктів економічних відносин на певній території. Високу ефективність політики регіонального розвитку та прогноз-планів можна забезпечити лише при врахуванні у них таких принципових положень: ринкові відносини самі по собі не забезпечують оптимального розподілу за регіонами. Тому політика регіонального розвитку залишається одним з важливих, достатньо самостійних напрямів регулювання природно-господарської збалансованості, має запобігати кризовим явищам в окремих регіонах, забезпечувати бажану для суспільства рівномірність умов життя населення на різних територіях, сприяти поліпшенню загальноекономічної кон'юнктури і запобігати зниженню темпів зростання; політика регіонального розвитку не може замінити глобальну економічну політику, а також запобігти недолікам або компенсувати їх, помилкам національної структурної політики та політики стабілізації; політика регіонального розвитку повинна вписуватися у загальну концепцію економічних і структурних перетворень; регіональна політика є частиною структурної політики, що визначає її доцільний середній і довгостроковий характер; вона повинна мати чітку цільову установку і не зосереджуватись цілком на всіх актуальних у даний момент проблемах і кризах.

Важливим у реалізації політики регіонального розвитку є виявлення та обґрунтування проблемних регіонів для розробки системи заходів і стимулів, специфічних для кожного типу виділених територій. Для розробки диференційованого регіонального підходу до вибору моделі господарського механізму управління територіями доцільно виділити регіони таких типів: екологічно несприятливі, з високою концентрацією виробництва і населення; індустріальне слабкорозвинені сільськогосподарські; промислові депресивні; резервні; рекреаційні.

Для регіонів з високою концентрацією виробництва, екологічно несприятливих з диверсифікованою структурою господарства, найвищим рівнем прибутку на одного жителя потрібна розробка економічних заходів щодо запобігання надмірній господарській активності та концентрації населення, оздоровлення природного середовища, стимулювання ресурсозбереження і ресурсозабезпечення.

Щодо регіонів із значною концентрацією виробництва, високою часткою прибутку на одного жителя також потрібна жорстка політика ресурсозбереження і оздоровлення природного середовища. Однак поряд з високими нормативами плати за регіональні ресурси повинні передбачатися і певні субвенції з вище-рангового бюджету на реалізацію названих програм.

Для регіонів, які умовно можна віднести до промислове депресивних (з низькими темпами зростання обсягів виробництва, високим рівнем інвестицій у їх розвиток і низькою віддачею» невисоким рівнем прибутку на одного жителя), необхідна розробка програм переорієнтації на розвиток нових передових, технологічно високих і екологічно чистих виробництв. Це, у свою чергу, вимагає модернізації інфраструктури і перекваліфікації робочої сили. Для таких регіонів господарський механізм повинен передбачати значні податкові пільги на одержання прибутку, зниження ставок плати за регіональні ресурси, додаткові субсидії з бюджету регіону на реалізацію зазначених програм.

Політика регіонального розвитку охоплює широке коло міждисциплінарних проблем, що потребують наукового розв'язання. Більшість регіональних досліджень спрямована на забезпечення науково обґрунтованих потреб територіального планування і управління. Однією з функцій територіального планування і управління сьогодні стає забезпечення і цілеспрямоване планомірне використання територіальних умов інтенсифікації суспільного виробництва.

Першопричиною територіальної специфіки інтенсифікації господарського розвитку є регіональне поєднання чинників. Вони створюють специфічні регіональні умови, які сприяють регіональній інтенсифікації і формуванню єдиних цілісних форм прояву соціально-економічних процесів.

Матеріально-речовою формою регіональної інтенсифікації є відтворення і раціональне використання природно-господарського потенціалу. Політика регіонального розвитку країни може бути результативною при забезпеченні природно-господарської збалансованості, а також при реалізації передумов і можливостей розвитку її регіонів з урахуванням принципів самофінансування і самоуправління.

До діючих інструментів реалізації потенційних можливостей Кожного регіону слід віднести формування і використання його фінансових ресурсів. Регіональні фінанси — неекономічні відносини у процесі формування, розподілу і використання коштів у регіонах. Їх відображують у територіальних зведених фінансових балансах, балансах доходів і витрат населення, регіональних бюджетах. Для здійснення активної політики регіонального розвитку, підвищення життєвого рівня населення країни потрібно нарощувати обсяги фінансових ресурсів. Вони виконують важливу роль у забезпеченні планомірного, пропорційного розвитку господарства та збалансованості натурально-речових і вартісних пропорцій.

Недостатня комплексність господарства визначає об'єктивні межі зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів, знижує ефективність його функціонування. Комплексний розвиток — це головний напрям зближення рівнів, що реалізуються через пріоритет розвитку