У стадії розробки - Державна стратегія регіонального розвитку до 2011 p. Подальше планування державою стратегії регіонального розвитку має наближатися за періодичністю до європейських строків. Буде запроваджено стимулювання територій, у межах яких показники економічного розвитку та соціального забезпечення громадян за критеріями, визначеними законодавством, значно нижчі, ніж відповідні середні показники в державі (депресивні території), шляхом запровадження спеціальних механізмів бюджетної, податкової, цінової, грошово-кредитної, інноваційної та інвестиційної політики щодо таких територій, визначення строків надання їм статусу депресивних. У даний час завершено розробку відповідного законопроекту.
Модель стимулювання розвитку регіонів та депресивних територій в Україні, що пропонується в цьому законопроекті, має на меті:
- сконцентрувати обмежені державні ресурси на розв'язанні регіональних проблем з урахуванням пріоритетів просторового розвитку держави та завдань регіонального розвитку, що формулюються місцевими органами влади;
- забезпечити стабільність відносин між місцевими і центральними органами виконавчої влади щодо питань регіонального розвитку;
- запровадити принцип додатковості, коли державні ресурси для вирішення регіональних проблем розвитку розглядаються як додаткові до ресурсів, що акумулюються регіоном самостійно;
- встановити правову відповідальність як центрального уряду, так і місцевих органів влади за виконання взятих ними зобов'язань щодо регіонального розвитку;
- запровадити партнерські, рівноправні відносини між центральним урядом та місцевими органами самоврядування у справі спільного вирішення завдань регіонального розвитку;
- здійснювати стимулювання регіональних органів влади для ефективного використання коштів з метою розвитку місцевих бюджетів;
- скоординувати діяльність центральних і місцевих органів влади з вирішення проблем регіонального розвитку;
- сформулювати принципи визначення територій, яким надається статус депресивних, опрацювати порядок надання такого статусу, інструменти державної та регіональної підтримки розвитку цих територій;
- визначити фінансовий механізм стимулювання регіонального розвитку в умовах жорстких бюджетних обмежень.
З метою стимулювання розвитку регіонів запропоновано контрактну систему відносин між центральним урядом та обласними радами (як органами самоврядування регіонального рівня). Контракт передбачає визначення заходів, які мають державний пріоритет і фінансуються з державного бюджету. Органи самоврядування визначають свої зобов'язання з участі в цих заходах. Те саме стосується і заходів регіонального розвитку, що формулюються регіональною владою.
Контрактна система запроваджується одночасно із стратегічним плануванням просторового розвитку як на державному, так і на регіональному рівнях. Стратегічне планування, укладання контракту на 4 - 5 років має забезпечити стабільність відносин між центральною і регіональною владами. Передбачається, що для виконання контракту центральний уряд може делегувати ряд власних повноважень на регіональний рівень.
Передбачено також, що уряд може укласти один контракт одночасно з декількома регіонами, якщо державні пріоритети визначено в межах декількох регіонів (це стосується невеликих регіонів, прикордонних регіонів). Це дозволить опрацювати підходи до моделей майбутньої зміни адміністративно-територіального устрою. У підготовці контракту беруть участь, з одного боку, всі центральні органи виконавчої влади, з іншого - органи місцевого самоврядування регіону.
Кошти, що направляються на підтримку депресивних територій, а також передбачаються контрактами, щорічно закладаються в державному бюджеті країни. Вони не включають трансферти, передбачені державним бюджетом для фінансового вирівнювання у міжбюджетних відносинах.
З метою узгодження дій, забезпечення прозорості у визначенні депресивних територій, врахування інтересів регіонів та центральної влади в плануванні регіонального розвитку запропоновано створити спеціальну Державну комісію з питань регіонального розвитку, яка виступатиме в державі своєрідним арбітром у вирішенні проблемних питань.
У цілому запропонована модель наближена до принципів, за якими здійснюється регіональна політика в країнах ЄС та інших європейських країнах-кандидатах на вступ до ЄС.
Висновки
Підсумовуючи, сформулюємо такі висновки.
По-перше, в період трансформаційних зрушень посилення диспропорцій на регіональному рівні - об'єктивний процес, зумовлений низкою факторів. Це підтверджується досвідом держав, які переживали або переживають трансформаційні зміни. Україна також не є винятком. Тому державна регіональна політика має робити головний наголос на підтримці "точок зростання", а не замикатися на вирівнюванні соціально-економічного розвитку регіонів, оскільки обмеження бюджетної спроможності держави може призвести лише до "вирівнювання всіх у бідності".
По-друге, об'єктивна необхідність змін у державній регіональній політиці диктується кардинальними зрушеннями в інституційній структурі економіки України: виробництво двох третин товарів і послуг у половині регіонів забезпечується недержавним сектором економіки, зникли підойми прямого втручання влади в діяльність господарюючих суб'єктів. Пряма бюджетна підтримка всіх регіонів унеможливлена, джерела зростання потрібно шукати на регіональному та місцевому рівнях, спираючись на територіальні громади, їх об'єднання, місцеве самоврядування, підприємницькі структури, формуючи для них сприятливі умови вирішення проблем. Отже, регіони, територіальні громади мають перетворюватися з об'єктів у суб'єкти розвитку.
По-третє, реформування податкової системи, міжбюджетних відносин, адміністративного і територіального устрою потрібно здійснювати з урахуванням завдань регіонального і місцевого розвитку. Політика розвитку має проводитися і територіальне, і галузеве на основі системного взаємодоповнення.
По-четверте, державна регіональна політика має будуватися з урахуванням процесів, що відбуваються у світовому вимірі. Глобалізація, інноваційна спрямованість розвитку, посилення конкуренції в залученні капіталу стосуються не тільки країн: на світовій арені дійовими особами стають окремі міста й регіони. Ці чинники ведуть до посилення поляризації розвитку.
По-п'яте, процес регіоналізації в Україні має спрямовуватися на створення потенціалу для економічного зростання регіонів, який базується на мобілізації власних, перш за все людських, ресурсів і мереж усередині та поза межами регіону, на регіональних, місцевих зв'язках, удосконаленні інфраструктури, що підвищуватиме регіональний економічний потенціал. У даному контексті економічне відродження регіонів може відбутися лише шляхом концентрації зусиль бізнесу, управлінської еліти, місцевого самоврядування, організованої громадськості і не повинно зводитися до забезпечення автономії регіону від держави. Основною метою цього процесу є активізація "соціального капіталу". Регіоналізація не повинна послаблювати роль базових територіальних громад.
По-шосте, різноманіття інструментів регіонального розвитку, що застосовуються в європейських країнах, - це,