Для вирішення важливих завдань у галузі науково-технічної діяльності введене державне замовлення, яке забезпечують фінансуванням та підтримують матеріально-технічними ресурсами.

Невід'ємним елементом державного регулювання науково-технічної діяльності є державна науково-технічна експертиза, яку провадять з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, відповідних науково-технічних програм та проектів, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.

Держава проводить певну політику у формуванні та заохоченні науково-технічних кадрів, зокрема забезпечує їхню підготовку і перепідготовку, в тому числі, за межами України, запроваджує систему атестації кадрів, державні та іменні премії у галузі науки і техніки тощо.

Важливою формою державного регулювання розвитку науки і техніки є створення і функціонування системи науково-технічної інформації, у яку входять територіальні мережі центрів первинного збору й опрацювання усіх видів науково-технічних даних, державні центри, наукові бібліотеки.

Патентно-ліцензійна діяльність забезпечує регулювання всього комплексу правових і економічних відносин, пов'язаних зі створенням, захистом і використанням інтелектуальної власності.

Держава також регулює науково-технічну діяльність шляхом впровадження державного нагляду за дотриманням стандартів, норм і правил. Цю функцію виконує Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України) та його територіальні органи.

3. Фінансово-кредитні та податкові підойми державного регулювання науково-технічної діяльності

З метою створення економічно сприятливих умов для науково-технічної діяльності держава застосовує фінансово-кредитні та податкові важелі:

створення інноваційних фондів, сприяння організації та діяльності комерційних інноваційних банків, систем страхування науково-технічної діяльності;

введення пільгового оподаткування і кредитування, застосування прискореної амортизації основних фондів підприємств, що виконують роботи з пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу чи беруть участь у формуванні інноваційних фондів.

Державний інноваційний фонд створюють з бюджетних коштів, які виділяє держава для підтримки науково-технічної діяльності, внесків юридичних і фізичних осіб. Для оперативного вирішення питань матеріально-технічного забезпечення розвитку та використання досягнень науки і техніки в Україні створюють державний резерв матеріально-технічних і сировинних ресурсів, який є складовою Державного інноваційного фонду.

Для суб'єктів науково-технічної діяльності запроваджено податкові пільги. Зокрема, державні навчально-виховні заклади, наукові установи й організації, діяльність яких повністю або частково фінансують з бюджету, звільнені від сплати податків. В Україні деякий час використовували й інші податкові пільги. Наприклад, прибуток дослідно-конструкторських, конструкторсько-технологічних організацій та дослідних виробництв при цих установах оподатковували у розмірі 25% від ставки податку для підприємств України. Прибуток (дохід) дослідних заводів, частка дослідної продукції яких становить не менше 80%, оподатковували у розмірі 50% цієї ставки. Прибуток (дохід) підприємств та організацій, одержаний внаслідок виконання робіт за державними науково-технічними програмами, програмами Державного фонду фундаментальних досліджень та Державного інноваційного фонду, не оподатковували. Оподатковуваний дохід суб'єктів науково-технічної діяльності зменшували на суму в розмірі 50% витрат підприємств (окрім капітальних вкладень) на проведення власними силами або науковими організаціями науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підготовку й освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції, виконуваних за рахунок прибутку, що є в розпорядженні підприємств. На жаль, нове податкове законодавство в Україні ліквідувало ці стимули науково-технічної діяльності, що негативно відображається на процесах розвитку науки і техніки в цілому.

З метою підтримки ефективного розвитку науки і техніки наукові дослідження і розробки для потреб держави виконують за контрактом.

4. Державна політика у галузі патентів і ліцензій

Особливо важливе значення для подальшого зростання темпів науково-технічного прогресу і підвищення на його підставі ефективності національного виробництва в Україні має патентування, продаж і купівля ліцензій. З цією метою Кабінет Міністрів видав відповідні рекомендації з патентно-ліцензійної справи. Всі винаходи в Україні повинні бути захищені від їх безоплатного використання іншими країнами, для чого є патентування винаходів за кордоном.

Патентування за кордоном винаходів, зроблених у межах України, а також винаходів, зроблених за кордоном громадянами України, проводять за пропозицією відповідних міністерств і відомств.

Планово-технічний бік розробки і продажу ліцензій передбачає такі стадії: визначення проблеми для патентування в цілому по Україні; визначення ліцензійних тем, до яких іноземні фірми виявляють підвищений інтерес; забезпечення готовності намічених ліцензій (перевірка на патентну чистоту винаходів); забезпечення таємниці винаходів до моменту їх патентування; аналіз кон'юнктури; оформлення й обнародування інформації про винахід.

Критеріями імпорту ліцензій є: визначення технічної доцільності придбання ліцензій за умови, що винахід суттєво випереджає досягнення України в цій галузі; пошук, вивчення і вибір продавців ліцензій; технічна і технологічна оцінка винаходу; наявність конкурентної ситуації у разі одержання зразків продукції, їх випробування, визначення економічного ефекту від купівлі ліцензій; оцінка можливості купівлі ліцензій.

Список використаної літератури

Бондаренко О. О. Оптимізація інвестиційного забезпечення інноваційної складової економічного росту. - Суми, 1998.-С. 9.

Гурне Б. Державне управління. – К., 1993.

Державне управління: теорія і практика / За ред. В.Б. Авер’янова. – К., 1998.

Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. – К., 1994.

Михасюк І. Державне регулювання економіки. – К., 2000.