Водночас на чисельність парламенту можуть впливати і такі чинники, як його структура, чисельність населення країни, форма державного устрою тощо. Для прикладу, чисельність парламентів європейських країн коливається від 60 (Люксембург) до понад 600 (Палата громад парламенту Великої Британії та Бундестаг ФРН). Згідно з ч. 1 ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів України.

За структурою парламенти поділяють на однопалатні (монокамерні) та двопалатні (бікамерні). Переважна більшість парламентів великих та середніх демократичних країн мають бікамерну структуру, наприклад, із 12 країн - членів ЄС лише 4 мають монокамерні парламенти. Вибір тієї чи іншої структури парламенту обумовлений формою державного устрою (федерації, як правило, мають бікамерні парламенти: одна з палат представляє інтереси суб'єктів федерації), історичними традиціями, вимогами законодавчого процесу тощо. Проблема структури парламенту неоднозначне оцінюється в науковій літературі. Чимало вчених схиляються до думки про доцільність бікамерної структури парламенту (звичайно, якщо мова не йде про парламенти невеликих за чисельністю населення країн) Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС: Порівняльний аналіз / Володимир Ховхун (пер.з
фр.). — К. : Основи, 1996. — с. 76.. При цьому висловлюються такі аргументи на користь бікамерної структури парламенту:

по-перше, бікамерні парламенти відповідають європейській традиції, згідно з якою необхідність подвійного представництва пов'язується з соціальною чи географічною різноманітністю;

по-друге, наявність двох палат є гарантією гласності та врахування позиції меншості;

по-третє, бікамерна структура сприяє підвищенню якості законодавчої роботи, здійсненню парламентського контролю та втіленню державної політики в національному та місцевому вимірах Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави: Порівняльний аналіз. — К. : Програма Л, 1995. — с. 14..

Що ж до недоліків бікамерної структури парламентів, то до них відносять ускладнення та уповільнення законодавчого процесу.

Бікамерні парламенти, в свою чергу, поділяють на егалітарні та нерівноправні. Егалітарними є парламенти, обидві палати яких мають однакові повноваження в законодавчій галузі, а уряд підзвітний перед кожною з них (парламенти Бельгії чи Італії). Більш поширеними є нерівноправні парламенти, палати яких не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування (парламенти Великої Британії, Іспанії, Франції).

Зазначимо, що ідея бікамералізму стосовно специфічних умов і конкретних реалій України була відкинута Міжнародним юридичним форумом "Нова Конституція України — шлях до утвердження української державності", про що організатор і керівник указаного форуму доповідав народним депутатам на сесії Верховної Ради у січні 1996 р. Негативне ставлення до даної проблеми виражалося також і в інших формах (круглі столи, семінари, публікації).

Враховуючи всебічні обставини, Верховна Рада України на стадії парламентського доопрацювання проекту Конституції і обговорення його на сесії відхилила ідею бікамералізму, закріпивши в новому Основному Законі український парламент однопалатним органом. Відповідно до положень ч. 1
ст. 76 Конституції України Верховна Рада України має монокамерну структуру, тобто становить собою одну палату Кривенко Л. Т. Верховна рада України.— К.: Ін Юре, 1997.— с. 28-29..

Зі свого складу парламент обирає Голову Верховної Ради, його першого заступника і заступника. Голова Верховної Ради веде її засідання, організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради; представляє парламент у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади іноземних країн; організовує роботу апарату Верховної Ради.

Важливу роль у здійсненні компетенції Верховної Ради мають відігравати її комітети. Конституція не містить переліку цих органів, а надає право Верховній Раді самій визначати їх кількість і обирати голів комітетів. Комітети створюються для проведення підготовчої і попередньої діяльності. Це — законопроектна робота, підготовка і попередній розгляд питань, що належать до компетенції Верховної Ради. Комітети Верховної Ради — постійні органи. Верховна Рада може створювати також тимчасові органи-комісії. Конституційно передбачаються комісії двох видів: спеціальні тимчасові комісії, які створюються з метою підготовки і попереднього розгляду питань на сесії Верховної Ради, і тимчасові слідчі комісії. Останні формуються для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

До органів Верховної Ради також відноситься Рахункова палата, яка здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені парламенту. Голову і членів Рахункової палати призначає Верховна Рада.

У складі парламенту — Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Він здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина України. Уповноваженого з прав людини призначає на посаду та звільнює з посади Верховна Рада.

2. Загальна характеристика компетенції Верховної Ради України

Компетенцію Верховної Ради України становлять закріплені Конституцією України предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій Верховної Ради України.

Залежно від способу конституційного закріплення компетенції виділяють три види парламентів:

1. Парламенти з необмеженою компетенцією (суверенні парламенти або парламенти з абсолютно невизначеною компетенцією Конституционное право. Учебник. Отв. ред. А. Е. Козлов. — М.: БЕК, 1996. — с. 311.), які існують у країнах з парламентарними формами правління, де в «чистому» вигляді реалізовано принцип парламентаризму, що передбачає верховенство парламенту. Конституції цих держав (наприклад, Конституція Японії 1946 року) не містять переліку повноважень парламенту, з чого і випливає юридична необмеженість його компетенції за предметом, тобто вважається, що він може видавати закони з будь-якого питання.

2. Парламенти з відносно обмеженою компетенцією функціонують у федеративних, децентралізованих унітарних державах та в державах, де в основу організації державної влади покладено модель «жорсткого поділу